Весілля моєї подруги

Як я видавала Подружку заміж. Ч. 1. Як папа нареченої рвав траву і за що можна побити тамаду.

Весільні фотки справжні! но малоупізнавані. це спеціально.Передмова.

Я тут «якаю» кругом – почитаєте і подумаєте, що то я усьо там суперменила – ніфіга подібного! Усі дуже старалися, щоб було гарне свято. Але пишу я тільки про себе, тому й Я-Я-Я!

Все! Закінчилася моя піврічна епопея «Віддай подружку заміж»!!! Вчора відгуляли. Розказую детально, щоб самій нічого потім не забути і, може, якимсь молодятам у нагоді стане.

Почну з кінця. О 21 годині явилася додому, така ще окрильонна, мечем іграшковим махала – з конкурсу якогось весільного забрала. Зняла туфлі і поняла,що ЦЕ ВСЕ. Ще 10 кроків до ліжка я зроблю, а більше – нічого. Якось разом зійшов до нуля запас адреналіну на якому увесь день трималася. А починалося усьо очень бадьоро…

 

Встала о 4 ранку. Переглянула наш сценарій. (Подружки мама сказала, що ми ніби до відкритого уроку готуємося, наречена ж учілка, не забуваєм, і звикла контролювати. Так шо навіть красти наречену, туфлю й викупать то усьо повинні були строго по її сценарію).

5 ранку. Дзвонить подружка нареченої, яка уже там: «візьми роликовий дейзік – у нас закінчився!!!»

7 година.  Я уже у неї. Подружці роблять зачіску. Дружці о 5 ранку зробили – бідна наша перукар! Мені вона зробила голову ще вчора увечері, бо у мене найпростіше. Так шо я на своїй зачісці спала. А тим часом притарабанила інша наша подружка з магазину букет весільний. Прикольний такий, жовто-блакитний. Хє-хє, прямо як символ Євро 2012.

Виходимо з рацсу. мій малий затулив наречену шаріками. і таке фото пригодилося)))8 година. Ждемо нареченого на викуп. Уже має бути тут по нашому графіку. Немає. Телефон мовчить. Дзвонимо мамі нареченої – вона з ним у одній машині їде (контролює)))) клятвено обіцяє, що як під’їжджатимуть, вона дзенькне.

8 30. А виявляється, весільний кортеж по торт заїхав! А там якісь колдобіни на дорогах (подякуємо меру за ямковий ремонт!) і вони їхали назад з тортом дуже повільно, щоб не розтрусити його по ямах!

9 00 торт і жених приїхали, викупили. Я – за шоколадку (шкода їхніх грошей – то уже майже з сімейного бюджету забирати). Брат нареченої замість викупу забрав увесь гаманець у нареченого, який потім сестрі віддав (тоже молодець).

9 15. Стартуємо до центрального загсу. Пішки. Бо 200 метрів їхати на машині… по дорозі робимо зупинку біля фонтану, який чистять 2 дядьки. Але ситуацією вони прониклися, фонтан увімкнули. Подружка там фоткається. Конечно, плаття уже трохи мокре. Я єхиднічаю – як ми його бережно несли з салону вчора, який тоже буквально під домом. Тіпа, у машині ж пожмакається плаття, а у руках коли утрьох нестимемо – не помнеться. Отак його мучітєльно перли на витягнутих руках, щоб майже відразу його у фонтані промочить!

10 годин. Церемонія. Конечно, со слєзамі на глазах. Ну чого плакати? Я не плакала на своєму весіллі. Правда, й білого плаття у мене не було. Може, то воно так діє на наречених? На виході усім роздаю по жмені пелюсток, щоб закидати молодят. Гавкаю на тих, хто бере занадто багато або розсипає на асфальт – по плану закидать пелюстками надо 2 рази. Так шо усі пелюстки зараз вигрібать з пакету НІЗЗЯ! Вийшли молодята. Ми їх закидали. Я вручила їм замість квітів букет повітряних кульок, з яким усі гості по черзі валандалися з півгодини, поки шаріки красиво для фото нарешті таки запустили у небо.

Фотаємся на смотровій площадці біля Успенського собору. Відстаєм від графіку. Я підганяю, щоб швидше, бо далі ще - садиба котляревського (а як без неї?), на альтанку ми забили, зато прем у парк Перемоги й музей дальньої авіації.

11 годин. Маємо сідати по машинам. Отут усі тормозим. Фіг його знає, хто у яку машину сідає. Стоять наші машини: одна біля загсу, інша – біля собору, решту взагалі хто-зна як упізнать, бо усюди купа весільних машин (субота ж – усі женяться!), у яку сідати – непонятно. Наречена розпихує усіх по машинах і ми валім 3 круга вокруг Золотого орла. Без зупинки.

тато нареченої, я і мій малий. ховаємо пелюстки у машину.

11 20. Парк Перемоги. А у нас – 4 хлопців 6 і 7 років! І вони бачать атракціони, хочуть пить, стріляти з пістолетиків і взагалі: усе вони хочуть! Заганяємо їх на дитячий майданчик позувать біля нареченої. Подружка першим ділом сідає позувати для фото на оленя з оттакенними рогами!!! (муж – молодець, не сердиться на неї).

11 40. По плану – смотрова площадка і вниз на Співоче поле. Дами – на каблуках і у довгих сукнях. Незручно їм іти швидко. А діти – попереду на кілометр. Валю до хлопців, ору «не біжіть!!» у мене усього ок з цим – я без каблуків і у короткому платті, рухаюся швидко.

Позують молодята на східцях, а гостей проганяю униз, щоб не мішали. Ну конечно, на східцях г…но. Стою біля нього як постовой і ору «обходимо»! Но усі раді – це гарна прикмета, до грошей.

Поки молодята ізображають страсть на Співочому полі, розказую план дій гостям. У мене ж папочка завєтная – люди поняли, що там є План. Хоча й без папочки усього ясно: у мене особливі повноваження на весіллі. Наречена усіх попередила.

Малишня наша тим часом рветься до ставків – бо там рибу ловлять і купаються! На 2 хлопцях – афігенні костюми парадні. Біля ставків їх переймають наші старші, які підігнали туда якраз машини, щоб ми угору по східцях не пиляли. Але бажання малих влізти у шкоду - сильна штука. Дивлюся: рве папа нареченої прямо у білому костюмі траву. Цілу купу. Аж «прозріла»: кролям чи шо? Так і немає у них кролів... А-а-а-а. ясно. Вступив малий гаврик у багнюку. Чистять йому туфлі травою… Віддаю хлопців папі нареченої, він їх везе додому, поки молодята з 12 до 13 будуть фотатися у авіа музеї. Там вхід для машин платний – 100 гривень. Так шо їдуть лише 2 машини. Решта – додому до нареченої .

13 00. Сидимо дома у нареченої. Фотографа відпустили – він добрий знайомий, працював безкоштовно, а ще у нього день народження сьогодні. Нафіг напрягати людину? У музеї наречених фотає мій Шрек (теж молодець, я не чекала від нього такого, бо він з моєю подружкою… гм… не дуже дружить…)

це молодята! сподіваюся, вони неупізнавані)

Дзвоню музиканту. А він уже у кафе (не кажу назву, не буду піарить). До генделя мені 3 хвилини пішки. Валю туда. Усьо накрито й украшено, але на вході 2 афігенних дядькі дрелять вивіску. Клятвено обіцяють, що це «ще 20 хвилин і усьо». Валю у ЦУМ – домовилися попередньо з музикантом, що він мікрофон за 100 гривень дасть у оренду. І він дав. Без батерейок! Це за 20 хвилин до початку! Вобщем, купила батерейки. Мікрофон працює.

13 30. Валю додому до нареченої (теж 3 хвилини, усе у нас під боком). Бачу, що молодожони уже тусять біля Гоголя, решта гостей біля машин, і малишня при ділі: слідять за асфальтоукладчиком, який біля «Полтавчанки» латає дорогу – то розвага, звісно, афігенна для них.

13 45. Перекидаємо усі вєщі для свята у одну машину (бо зразу розіпхали чогось по трьох багажниках усе) . Старші їдуть, а младші йдуть. Періодично мій малий плутається під ногами «Купи револьвер!» - устиг побачить його у парку Перемоги і дитину то мучить. Ору йому «Іди до тата!» главне зараз для мене – розова папочка з Планом, уже потім - револьвер.

14 00. Запхали вещі у гендель. Батьки – з іконами й короваями, я – з папочкою й мікрофоном, молодята з гостями за дверима.

Далі усьо чотко: заходять під мендельсона, коровай, ікони, благословляють. Сідають туда, де іменна карточка на тарілочці – поділили гостей за інтересами й возрастом за столами.

Руки наречених))Перший тост – батьки. Виходять до столу молодих – як до дошки, кажуть побажання – так сплановано. П’ємо. Підходжу до кожного гостя «як вас звуть, ким ви приходитеся молодятам» - кожен піднімається й каже 2 речення. Але взагалі-то усі там добре знайомі. Бо до цього були ще мальчишнік і дєвічнік у саунах, там перезнайомилися. Та й гостей усього 27. Випадкових людей типу «це ж троюрідна тітка, як же її не запросити на весілля!» тут нема.

14 30. Планове викрадення нареченої. Щоб не довіряти усьо долі случая, подружка прописала й це.

Пояснюю трійці щасливчиків: ви – пірати, заходите зараз у зал і кажете: «Всім залишатися на своїх місцях, це викрадення!» Забираєте наречену у оцей домік (картонний, у людський ріст) і усьо. Стоїте й чекаєте, поки вас не переможуть. Заходимо під музику «Пірати карибського моря», троїця оголошує, шо вони пірати. Я тихо ржу. Свідок і молодий супруг сидять за столом абсолютно спокійні, а подруга нареченої (на голову від мене нижча) ще й кіпішує – не віддає піратам наречену. Ну воно так завжди – женщіни грудью лягають, захищаючи своє.

Далі – сказочна постановка. Папи-королі махають іграшковими мечами, мами-королеви – у коронах, женіх – він же – принц співає «Любімая моя» а рідні брати – «одін за всєх і всє за одного». Справді весело вийшло. «Пірати» потім ще мені виказували, що роль у них маленька.

15 00. Наречена повернута мужу і вони танцюють вальс. Спочатку. Потім музика різко переходить на «Sexy and I know it» і вони уже дотанцьовують під неї. Дуже круто.

15 15. Усі сідають за стіл, а я відгрібаю від співачки, яка у парі з музикантом працює, що «за таке й побити можуть». Так до кінця й не поняла, що воно за «таке». Часу виясняти стосунки нема, бо у мене План. Просто пояснюю мадам, що мене не поб’ють гості, бо я – теж гість, а не найманий працівник, крім того – усе по Плану роблю. А у плані: 14 30: викрадення, казка, танець наречених. Музикант попереджений, що вмикати надо «піратів карибського моря», а потім – вальс. Вобщем, розрулілі ми з нею, но до кінця вечора одна на одну поглядали…

Продовження буде…

{fcomment}