Байки від Клєр

Вась-вась-васєнька!

кот

Послал же мне Бог кота! С віду такой сєбє обичьний котєйко, мєстамі полосат, рижеват, усат і… даже хвостат! Рижая бестія, нє утруждающая сєбя вилізиванієм морди і другіх труднодоступних кошачіх мєст і конєчностєй. Вєчно гдєто шляющійся – вєсь в заботах і чєрдачьних дєлах. Я давно подозрєвала, что там, на чєрдакє он і пітаєца, чєм Бог послал. Воробьї, мишкі і прочая дрєбєдєнь, досаждающая человеческому жиліщу.

Носіт кот гордоє кошачьє імя Васілій! І гордо так носіт, з достоїнством! Зафігачіш єму пєндєля за продєлкі, а он отбєжит мєтр, а дальше, шо діва по подіуму: гордєліво задрав нос і распушив хвост, мєдлєнно, з достоїнством чапаєт.

Жрьот Васілій в большинствє свойом дікую піщу: мишкі-норушкі, воробушкі і шо гдє своруєт в чужой собствєнності. Подозрєваю, шо воруєт нє одін, а єсть у нєго своя, кошачья банда. Набєгі по ночам на чужоє, пронікновєніє на чужую кухню і момєнтальноє сжираніє всєго, что било нє спрятано в холодільнік. Ну нє может одін стоко жрать! Банда!

Скоко раз сосєді мєня корілі: Захаровна! Ну покормі ти кота, а то вєдь пріхлопнєм гада! А то тіпа я єво нє кормлю! І молочко свєжанькоє по утрам і смятанка і рибка – полний набор! Ухомячіт ето всьо, отлєжиця гдє-нібудь в закромах дівана і на охоту! Охотнік блін, за чужимі дєлікатесамі. Ладно, єслі б за чужимі, а то уже на святоє заріца стал! На МОЇ !!! На олівкі!

Люблю, знаєте лі, как чісто утончонная натура, почавкать культурно етім делікатесом, прєдварітєльно виложив у хрустальну вазочку. Богиня! Сяду в крєсло, прікрою глаза і мєдлєнно, с расстановкой і поніманієм того, шо єм – жую. Наслаждаюсь…ммм…ням-ням-нямка. Одна олівка, вторая, трєтья…Толі вздрємнула, толі размєчталась о пєсчаних пляжах лазурного Балі…Абізяни, пальми, морє накативаєт: туди-сюди, туди-сюди: шшшшшш-шшшшшшшшш. Жирния чайкі с жаднимі крікамі «кря, кря» проносяца мімо вмєстє с верблюдом, отпускная пьострая картінка мєлькаєт. Какоє чудноє відєньє, остановісь мгновєньє!... Тут верблюд, корабль пустині так сказать, оборачіваєт на мєня свою тупую морду і оскалівшись, начінаєт діко ричать!

Хрясь! Очнулась…Похлопала глазонькамі. Очочкі водрузіла. Оглядєлась і пріслушалась. Да нєт, нє показалось! Із-под дівана раздайоца смачноє чавканьє і дікоє злобноє ричаніє с подвиванієм, чав-чав, ууууууу, рик-рик, чав-чав-рик-рик-ууууууу! Оспадя, шо ето? Ко мнє забрался саблєзубий тігр ілі злобний, тупой верблюд із сна? Нєеееет! Токо нє ето!!!!!!!!!!  Ето, как єво, гада: котік мой, Васілій, своровав у мєня олівкі (как токо стоко в пасть влєзло!) дєгустіруєт їх под діваном со злобним шипєньєм і риком. Ішшо і лапу с когтямі впєрьод вибросіл – нє трожь, моя законная добича! Ах ти ж гад! Васілій, блінннннн! Мєтнулась сєрністой ланью по квартірє в поісках мітли, шоб отомстіть котєйкє за іспорчєний делікатес і сладкій сон…

А гдє мітла? А нєту мітли! У мєня єйо ващє нєту, токо сіротлівий пилєсос Самсуньг в уголкє прітаїлся. Щас влуплю гада чєм-ні-попадя (трубой от пилєсоса, шваброй ілі мухобойкой) – кінулась я с ором в поддіванноє пространство. А гдє котік? А нєтуті котіка. Котік бил і котік сплил, вмєстє со всємі олівкамі із вази…

{fcomment}