Байки від Клєр

Отвєт Жабі. ч.1 О женской дружбе

Здраствуй, дорогая Жабеточка! Так, как ти рєшила посвятіть аудиторію в наші отношенія і со мной нє общаця, то я, пожалуй, виложу свой отвєт на шпальти твого видання, пока ти мєня нє забаніла (бо тобі ж це не вигідно, чи не правда?). Ладикі, будєм блюсті твою вигоду,  вєдь я-то к тєбє хорошо отношусь! І мнє совєршенно плєвать, шо ти там сєбє нафантазіровала у махонькіх жаб’ячих мізках.

А поговоріть я хочу імєнно о дружбє і таком тяжолом і нєосязаємом понятії для нєкоторих – о ЖЕНСКОЙ ДРУЖБЄ.

 

Говоріш, шо женська дружба гавно і єйо нє биваєт?  Я думаю, шо львіная часть женщін тєбє возразіт:  А ВОТ І БИВАЄТ! І будут совєршенно прави,  іже с німі і я (знов ти повозмущаєшся, шо я давлю тебе авторітєтом).  І тут важно нє пропустіть самий главний момєнт, шоб ета дружба нє мутіровала і нє прєвратілась в сопєрнічєство (ги))) цитірую: «у тебе все більше, ніж у мене: бюст, глаза, мозгі, ногі, рукі й зуби!». Вєдь, шо такоє Дружба, Жабеточка? Дружба -  ето подарок судьби! Ето  ежеднєвний і тяжолий труд -  і нє столько фізічєській, сколько моральний і душевний. І вообщє, я щітаю, шо настоящая дружба – ето даже нє подарок судьби, ето вознаграждєніє за тєрпєніє, поніманіє, состраданіє. Вєдь в настоящєй дружбє нєт мєста нєдовєрію, мєлочності, завісті, егоїзму і нєпоніманію – еті понятія просто нєсовмєстіми с нєй. І тут даже дєло нє в том, чтоб вмєстє с подругой поплакать над судьбінушкой і погутаріть на тєму «всємужикікозли» - согласісь, что ето прімітівно. Тут, Жабеточка, дєло совсєм в другом – в умєнії понять і подсказать, как правільно поступіть в том ілі іном вопросє, в умєнії прінять точку зрєнія друга, даже єслі она нє совпадаєт с твоєй, тєрпімо отнєстісь, что б тєбє ето нє стоїло. Вєдь ми всє нє ідєальни – как женщіни, так і мужчини. Дєлаєм ошибкі, наступаєм на граблі с устойчівой пєріодічностью – вєдь ето такой тяжолий труд – ПОНІМАТЬ І ПРОЩАТЬ.

 

Думаю, шо я доходчіво напісала самоє главноє і понімаю  болєє глубінниє мотіви твоєго поступка. Сказать тєбє  какіє? Ти хочеш вибіть із мєня Клєр Захаровну, Клеопатру Задєріволк, поссоріть мєня с моїм драгоценним віртуальним образом, которий я прідумала сєбє, как панцирь. Нє получіца,  Жабеточка. Пока нє получіца… Вєдь я нє вибіваю із тєбя Жабу – терпімо к нєй отношусь,  хотя нє всєгда, а іногда і всєгда нє согласна с нєй і вопрєкі сєбє, даже подигриваю. Но я нє ставлю точку в етом вопросє і допускаю, шо моя КЗ может ісчєзнуть  - растворіца в нєбитії ілі мутіровать в другой образ. Ето мойо право і прошу єго уважать! І покашо сочітать вмєстє со мной!

На етом заканчіваю пєрву часть блохбастєра: Как Жаба поссорілась с Клєрзахаровной, прям с надєждой в душе на то, шо ти правільно мєня поймьош і перестанеш копилити губу! Вєдь НАСТОЯЩАЯ ДРУЖБА, Жабеточка – ето так класно і імєнно она помогаєт дєлать настоящіє чудєса – «ножку малєнькой, а душу большой»))).

 

Пи. Си. А то, шо ми с Діміной посилалі тєбя в магаз за водкой, колбасой і сільоткой – то била шютка  юмора, часть стьоба, чтоб сітуейшен нє вишла із-под контроля – ти ж нє глупая дзєвачька і сама ето понімаєш.

{fcomment}