Життя Жаби

Мої прадіди

Юхим Ярошенко. Рядовий. 2 світова війна. У мене до ветеранів другої світової війни дуже суперечливе ставлення. Перемогли. Вижили. Пощастило вам і вашим родинам.

Розкажу про своїх прадідів.

По маминій лінії.

 

Прадід Іван – батько бабусі Ольги. Не одружився з моєю прабабусею Наталкою, шукав багату наречену, покинув прабабусю Наталку з байстрюченям (бабусею Ольгою). На фронті не був. Чому – не знаю. Кажуть, прадіда Івана убили. Родичі нової жінки. Царство небесне.

Прадід Юхим (на фото) – батько дідуся Михайла.Усього їх було 3 рідних брата: Юхим, Яків, Гаврило. Ніхто з війни не повернувся.

Прадіда Юхима забрали ще на Фінську війну. Удома залишив дружину Ганну з 2 синами: Іваном (1938 р. н.) і Михайлом (1934 р.н.) Війну Фінську пройшов і додому майже повернувся – військо дійшло до Яресьок (Миргородський район), до села Єрки, де жила родина, залишалося 25-30 кілометрів. Юхиму вдалося передати вісточку додому і жінка Ганна ходила пішки у Яреськи його провідати. З Яресьок військових відразу забрали на фронт – почалася Друга світова. Вісточок про Юхима родина більше не отримувала. На Якова та Гаврила прийшли похоронки.

Коли закінчилася війна, моєму дідусеві Михайлу було 10 років, його братові Івану – 5 років. 10-річний Михайло став найстаршим чоловіком у родині. Пішов у колгосп працювати: пасти коней, потім вивчився на тракториста. Все життя, починаючи з 10 років працював у колгоспі. Атестат про шкільну освіту здобув у вечірній школі за часів Брежнєва. Дуже любив читати. Скільки я його пам’ятаю: невисокий, низенький дідусь з цигаркою і газетою, родина й діти – понад усе, мовчазний виконавець бабусиних наказів.

У хаті бабусі й дідуся висіла у рамці ось ця фотка Юхима. Про війну ми у родині не говорили, 9 травня не святкували, до пам’ятників ніхто з нас не ходив. Але версій, що сталося з прадідом Юхимом, були:

1. Прадіда застрелили свої.Один з односельчан Юхима якось сказав, що як помиратиме – розповість перед смертю, що сталося з нашим прадідом. Ми тоді подумали, що прадіда, мабуть, розстріляли у «заградотрядах» - коли німці робили з військовополонених «щит». Але той односелець помер і так нічого нам і не сказав.

2. Прадід живий.Коли упала «залізна завіса», іноді хтось з моїх родичів казав: а раптом прадід Юхим повернеться? Похоронки ж не було? Мо, його у полон узяли, а потім він звільнився та й залишився жити десь у Західній Європі.

Юхим Ярошенко. Рядовий. 2 світова війна.

Що насправді сталося з моїм прадідом Юхимом, я дізналася 4 роки тому напередодні 9 травня.

Як зараз пам’ятаю, збираюся на обідню перерву, одним вухом слухаю колегу, яка розповідає, що бачила передачу по «Інтеру» і що створили сайт «ОБД Меморіал», де можна дізнатися про долю своїх рідних, загублених у війну.

Лєна:

- у когось з нас є загублені у війну родичі?

Я:

- у мене є прадід, Ярошенко Юхим, село Єрки, Миргородський район – більше ніяких даних я не знаю.

При мені Лєна вводить ці дані і відразу знаходить картку військовополоненого Юхима Ярошенка.

Причому це точно його картка – німці тоді чітко усі дані вписували на кожного полоненого і вони співпадають з нашими:

-місце й рік народження,

-ім’я дружини, ім’я матері

-колір волосся,ріст,

а ще у тій картці – відомості:

-відбиток пальця

-місце, де полонили – Смоленськ, 5 липня 1941 року (у віці 29 років).

-Концентраційний табір – Польша, місто Конскі

І уже іншою рукою російською мовою вписано:

-Помер – 28 березня 1942 року (у віці 30 років, як мені зараз)

Мій дідусь Михайло помер 7 років тому, так і не дізнавшись про долю свого батька. Ми показали записи з «Меморіалу» іншому сину Юхима – Івану і його дітям і перестали ждати повернення Юхима з полону.

По батьковій лінії прадіди

Знаю мало.  Обидва прадіди повернулися з війни.

Прадід Юхим (теж Юхим) по закінченню війни став у селі зав-поштою, про нього казали, що був добре-освічений, вів життя сільського інтелігента, все життя читав і виписував дорогі журнали. Царство небесне йому.

Другий прадід – імені не знаю, після війни став комірником. Його донька, моя бабуся, царство небесне, згадувала, що їла у дитинстві тільки біле куряче м'ясо, батько приносив додому хороше борошно, мав власну пасіку і вона вважалася багатою нареченою.

Прадіди по батьковій лінії, жили добре, заможно, у пошані. Їхні діти жили у достатку. Баба Галя мала швейну машинку «Zinger», і ніколи не латала одяг - не уміла це робити і не мала потреби (порівнюю з іншою бабусею, яка байстрючка – та робила латки віртуозно). Дід Толька, її чоловік, теж був завидний жених. Вони збудували великий дім і все життя жили у жахливих скандалах, царство небесне їм обом.

Царство небесне усім.

Найжалкіше мені дідуся Михайла, у якого не було дитинства і все життя він тяжко пропрацював, щоб витягти родину зі злиднів. Ніхто не допомагав йому, а він нікому не відмовляв, усе тягнув на собі безропотно. Дожив до мого весілля і знав, що я вагітна, правнука уже не побачив. Я малого свого назвала на його честь.

Дуже шкода прадіда Юхима – чомусь часто уявляю себе на його місці, бо по віку ми ж з ним однакові – як оце – у 29 років – 2 війни, полон, і знати, що дома – жінка й 2 дітей залишилися і рік у полоні без надії на звільнення.

Отак війна відбилася на моїй родині.

{fcomment}