Життя Жаби

Дежавю, передчуття, знаки долі та інші

alt

Ви ніколи не задумувалися над тим, що передчуття таки існує? Я не у глобальному, а у побутовому плані кажу. Не про передчуття біди або радості, а передчуття Людини, яка колись зіграє роль у твоєму житті – ну типу «рушниці, яка з’являється на стіні у першому акті, щоб у четвертому вистрелити».

Оце у мене є, мабуть якась малесенька «чуйка» (гидке слово) на людину. Абсолютно сторонню особу я якогось фіга мимоволі, без жодної видимої на той момент причини виділяла з натовпу і запам’ятовувала, щоб потім років через 10 зустріти її знову для тісного спілкування.

На прикладах колег розкажу.

 

З бесіди колег:

Колега 1:

-        Коли я перший раз приїхала у Полтаву поступати у інститут, дуже переживала, чи дадуть мені гуртожиток. Додому того дня їхати було ніяк, а ночувати десь у незнайомому місті потрібно було...

Колега 2:

-        Тю, чого ти переживала? Переночувала б у мене….

А тепер уточню для тих, хто не відразу зрозумів прикол, що на момент вступу до інституту Колеги 1 до знайомства її з Колегою 2 залишалося 7 чи 8 років…

І оця думка мене зачепила. От уявіть собі: підходить до вас на вулиці людина і каже: через 7 роки ми з тобою будемо ліпшими подругами...

Мені здається, що якраз за 7 - 10  років до знайомства я уже відмітила у людському потоці і запам’ятала багатьох моїх нинішніх колег.

Колега 1. Ось я, першокурсниця, староста групи, гасаю по поверхам нашого інституту в пошуках ключа від аудиторії. Влітаю після дзвінка у якусь аудиторію, де сидять (обоже, як страшно!) ПЯТИКУРСНИКИ! І одна чорнява кучерява п’ятикурсниця мене перелякану направляє, куди таки потрібно мені йти, щоб знайти той клятий ключ від аудиторії. Ніхто з нас і не задумувався тоді, що через 9 років ми з нею станемо колегами.

Колега 2. Центральний ринок. Я ходжу вибираю кофточку. Злюся на продавців, бо дуже вже нав’язливі. Заходжу у одну з палаток. Дивлюся на кофточки, потім на дівчину-реалізатора з довгим білим волоссям – вона сидить і читає якийсь класичний твір. Ледь не «Війну і мир», уже забула назву, але пам’ятаю свій подив – не базарне чтіво у неї у руках було. «Вам допомогти?» - «Ні». І дівчина знову занурюється у читання і більше не нав’язує мені свою увагу. Потім я її зустріла років через 8 у якості колеги.

Колега 3. Я обираю виш, куди поступатиму. Мама розхвалює мені педінститут. Показує газету – там пишуть, що студентка педуніверситету з незвичним ім’ям і прізвищем стала студентським президентом Полтави. «Ось, дивися, педуніверситет дає можливості». Через 10 років ця студентка приймала мене на роботу.

Колега 4. Чи студентка, чи старшокласниця я – не пам’ятаю. Іду вулицею, а назустріч мені зненацька з-за рогу дому виходить міліцейський конвой. Тендітна білявка у мєнтовській формі веде здорового дядька у наручниках. Уся вулиця на них обертається, я теж. Бо дуже незвичайна картинка. І знову ж таки, наступного разу я її побачила уже через 10 років.

Сказав би мені тоді хтось 10 років тому: оця мєнт, п’ятикурсниця, президент студ республіки і реалізатор з ринку як мінімум на 5 років стануть частиною твого життя – не повірила б. Але чогось  же я запам’ятала ті абсолютно пусті епізоди і не викинула з пам’яті.

Отака фігня. Зв'язок з космосом, передчуття, дежавю або взагалі я собі щось нафантазувала – не знаю, що це. Схиляюся до того, що знаки є і потрібно їх бачити. Тож якщо вам щось або хтось без будь-якої розумної причини лізе у голову і не вилазить звідти, може, то знак долі.

Дослухайтеся до  себе... і не заморочуйтеся такими дурницями як я!))))

{fcomment}