НА ОДНІЙ ХВИЛІ

Ефект плацебо. ЧАСТИНА 2. Листи читачів

зображення з alexnews.info

Отже, листи. У кожного журналіста, який має більше року стажу, є своя улюблена колекція.

Листи бувають комунальні, про сусідів, про любоff, про несправедливість і філософські «за жизнь» (в останніх може бути якраз увесь мікс). Вони ж, як правило, йдуть помітним потоком двічі на рік (пізньої осені та рано навесні, коли в авторів саме загострення). І семафорять про себе вже навіть почерком і вказаною на конверті адресою:

36000, м. Полтава,  полтавському главному начальнику, відкрите письмо.

Кому тут що не ясно?

 

Особисто мені і донині не ясно, як працівники пошти вираховують, що це – саме нам. Вони ж не бачать, що всередині лист починається  так (тут і надалі орфографія і пунктуація – оригінальні) : «До начальника Полтавського проізвідєнія відкрите письмо». А-а-а, ну так би зразу й казали! Ясно, що нам (бо хто в Полтаві ще по «проізвідєніях»?) Читаємо далі. «Ми Вас нам з Полтави, що руководить по місту, щоб за своєї по Миргородської Міської влади це такий Паутов Олександр Борисович, що не виконує своїх обов*язків, що у Миргороді єсть такий магазин по Личанській вулиці, що продавщиці палять біля магазину, бо робить круглосуточно і ото моментом пользуються, це такі продавщиці: Свєта, Віта, Люба, Люда, а їхня завєдуща цим магазином Іра та її чоловік Саша, що це за главна Іра з 5-ї школи вигнали, якась вчителькою робила, а за що її уволили, бо любувалася з учениками, заволікалася з учнями, та і присвоїла до себе Сашу, цей Саша їй годиться в матері, що на 30 років молодший від неї, або був рядом такий ларьок і там мої діти торгували це моя дочка і зять, так не такі мої діти, та давай цей ларьок розбирать та перейшли в Личанський магазин сперва було нормально ні не палилося, любо було глянути, що не палилося, а тепер, та ще круглосуточно, та ще одна продавщиця Люба торгує убійця на мене накидалася і мого внука турляла, правда одну звуть було продавщицю Іра, ну її уволили.І я Вас убідітєльно просимо, щоб ночу не робив тільки, дном з 8 утра і 8 вечора, і щоб не відпускали ні куріння,ні пиво малоліткам. Куди ми не писали і в пожарну, ні Олефіру Миколі Івановичу, щоб не палили біля магазину епідемії санстанції, і всім безразлічно. Чому ж біля Чайка що куди поворот до міста і ті закривають і той хазяїн забирає в машину такі самі ящики ну не палиться, оце тільки біля Личанського магазину, куди іти до церкви, оце той магазин.

Так що хазяїн передайте нашому Міської Ради Паутову Олександру Борисовичу, щоб не робив ночу, а ні хай нового хазяїна пришле з новими продавщицями, щоб ночу не робив, щоб ми не страждали, що аж в хату чути. Просимо нашу просьбу виконати, щоб наш Міський Ради: Паутов Олександр Борисович виконував свою роботу, общин ви нас поняли, що у Миргороді твориться, всякою нечистою силою і щоб був такий хазяїн не давав набор продавщиці, общин ворований магазин, ще ми за свої роки, що живемо на Личанці, щоб палилося біля магазину, общин хазяйка і продавщиці непевні. Общим до нашого Міської Ради: Паутові Олександру Борисовичу, щоб рішив за магазин, щоб воніща не було! Це писала пенціонєрка Лоскутенко Аліксандра Панасовна.»

Ні, звісно, приємно, що до нас у лекторату такий кредит довіри. Зразу відчуваєш себе ( як у дитинстві)  Чапаєм на соняшничині – гиц, гиц, гиц! Цілишся із огірка: « Ану, хто тут на Аліксандру Панасовну? Пух!» Ой, ні, ми ж не убивці. Нехай так: тьху на вас три рази. Щоб ви скисли!» І залишаєш кривдника Олександри Панасівни скисати насамоті.

Іноді приміряємо на себе роль правоохоронних органів (оперативників, судмедекспертів, прокурорів – ну чого на даний момент від нас чекає дописувач). «Пишу вам добрі люди із села В.Бузова Полтавської області Шишацького району. Я вас дуже прошу всим серцем і душою у мене случився смертельний случай покушенія на мою жизь. Живу я одна сирота у мене немає нікого мої рідні лежать у сирих могилах. Було це так пішла я до сусідки а друга сусідка мене гукнула іди Ліда я тобі дам блинчиків а тоді каже іди я сама принесу. Сидимо ми із другою сусідкою минут через 20 убігає та шо гукала приносе пакуночок і каже тобі блинчики. І пхає мені за мою пазуху і я посилаю свою руку і кажу я поділюся з сусідкою а вона аж зблідла ні каже це тобі бо вона сама пече варе і жаре. А це тобі. Я ж ніколи не надіялася на таку підлість я з ними обома дружила я ще трохи побула і прийшла додому. Це було 10 часов утра і я положила на тумбочці у хаті той гостинець і пішла на двір понесла курям пити і їсти. А у мене у хаті осталась хатня собачка маленька моя вірна подруга вона стягла той пакунок і поїла усенькі ті блинчики з півкіла мать. Як вона побивалася і мучилася і до 12 часов дня  на моїх руках і здохла.Куди мені обратиця добрі люди напишіть бо я вашої передачі не почую бо у мене  немає радіва а у район я не можу пожаліця бо у цієї жінки шо дала мені отравлиних блинчиків рідний плименик робе у міліції «інспектором карного розшуку Панасенко Віктор Миколайович» він за неї обізатєльно вступиця. Напишіть у Полтаві адрес який я дуже вас прошу досвідання.»

Чесно кажучи, такі листи заганяють  в ступор, бо ти або повинен зробити неможливе, або просто задавити у собі Робін Гуда. Чи отруїти? Там млинців не лишилося?

зображення з livemod.ru

Окрема категорія листів – пошта для Русі. Вона у нас – дама в соку, з професійно поставленим голосом екс-бандуристки. Серед передач, які Руся прикрашає своїм контральто, -- «У сімейному колі» («Хата-читальня» як кличемо її ми поза ефіром). Такий формат у наших не юних слухачів користується скаженим попитом («очі ж уже болять самому читать, а тут ваша журналістка читає, та так ловко виводить!»). Особливо оживляються слухачі-чоловіки формату «дітки, та з мене вже шкоди ніякої, хіба полежу-погріюся…» І отримує тоді Руся такі листи.

«Русенька, здоровенькая будь!

Пишет тебе поклонник твоего таланта. Мне 66. Давно овдовел, дети далеко, приезжают не часто. Ничего не успеваю. Везде дискомфорт. Телевизор не смотрю и не люблю. Люблю радио. На центральном 1-м канале есть все, но самое любимое – полтавское, родное. А самое-самое любимое – литературные чтения.Из-за них полюбил тебя, Руся!Пусть ты, может, внешне и не очень. (??? Звідки взяв?) Но все равно люблю тебя за твое необыкновенное декламирование. Твой тембр голоса берет за душу, где каждое слово сказано не просто так, а с вложением положительной теплоты, энергии. Устаешь наверное?Хотя бы тебе не давали никакой черновой работы, а берегли для основной, где ты незаменимая.Ты изюминка. Ты изумрудик. Как это много, когда человек на своем месте, когда – в десятку! Когда слушаю в воскресенье твою 40-минутную передачу, это для меня отдых и радость, которая в жизни не частит. Давно хочется увидеть тебя ( таки ж не бачив! ),  услышать живой голос. Но как??? В Полтаве был проездом в декабре. А пока больше не предвидится, чтобы повидать тебя. Выход один – пригласить! Может ты не была в с. Вильховатка Кобеляцкого района, так есть причина. Не то чтобы моя прихоть, а просто так надо. Не все же по шаблону – можно сделать и отступление от моралей. А может по журналистике интервью у кого здесь взять. Руся, приедь как к отцу! Без всяких  мыслей. Прошу. Расходы погашу.Приедь с: дитям, внуком, подругой, мужем. А лучше одна. Все будет честно и добросовестно и никакой западни. И пусть не пугает тебя дискомфорт. Ехать просто: с междугородного вокзала автобус «Полтава—Светлогорск», в 13.35. В Кобеляках он приблизительно в 15.30, а в Вильховатке – в 16.30.Чтобы не возвращаться с центра села, то выйти с автобуса можно раньше, в самом начале. И пройти метров 200. Если буду знать – встречу. Переночуешь и утром в 8.30 – на автобус. В Полтаве он в 11.00, так что успеешь и на работу, если встанешь в Рассошенцах и на маршрутку.

Руся! Приедь! Прошу! Don spuro spero…

Звісно, ми всією редакцією дружно повірили у чистоту намірів дописувача ( тільки ж переночувати зове, чом би й ні!) Тому Боб одразу взяв бланк і виписав Русі «відрядження», де в графі «Що зробити » чесно вказав: візит до батька. Ось так. Привіт родичам!

Бувають у Русіній пошті й зовсім відверті послання. Їх, чесно кажучи, цитувати тут –  не зовсім комільфо, бо, по суті своїй, вони – інструкція до… Як би це сформулювати? А, згадала як це називає одна сусідська бабуся – «до сексу з кандібоберами». Поняття не маю, що таке кандібобери, але відчуваю, що вони там – у контексті. Ну, може зараз спробую штрих-пунктирно якось подати.

«Життя закінчується. Тайна, яка була в мені, затихла, хоч забуть її не зміг. І тут, слухаю радіо, мене щось наче вкололо: голос Русі подібний моїй Марині, з якою мене звело  життя. Я був настільки збуджений, що просто розмріявся, не міг прийти в чуство...»Так, так, тут заспів закінчується…Ага, ось… « Працював я керівником одного підприємства в одній із областей. Вийшов після відпустки на роботу, а тут  мене зустріча моя головна бухгалтерша, а з нею жінка незнайома. Я зразу опреділив, що вона особлива – голос, очі, постава. Вона приїхала із області на перевірку дуже важливу. Я до цього звик. Але тут кажу, що в нас такий обичай, що після відпустки  завод нікого не приймає без могорича. Дав команду бухгалтерші, сам поїхав додому, набрав, що було, і тут же поїхали з нею в ліс ( у нас кругом ліс!) Вибрали саме хороше місце, довго сиділи на брезенті, культурно проводили час, випивали. Пішли з нею гулять, зайшли далеко, посідали в траві, розговорилися. Вона висказала, що для неї мужчини не цікаві, вона не одержує від них задоволення. Ну я спочатку її уважно слухав, а потом почав потроху цілувати, цілувати….» Так, так, так… «…ну а потім розстебнув юбочку, начав скидать. Вона мовчить. Боже, Русічка, було чудо: вона була одіта в сіренєві панталончики, коротенькі і з резинками – все, як на гріх, те, що я любив!»

Коротше, все, далі «для широкого загалу» вибрати взагалі нереально. Повірте на слово – розповідає соковито. Найцікавіше те, що дописувач навіть не виманював Русю у своє миргородське лігвище. Йому треба було лише виговоритися, розповісти, ЩО ВІН ВМІЄ. «От ще брехло!»-- заочно  присадив незнайомого хвастуна Віктор Федорович.

Є листи-заявки. Під одним  з них автор скромно підписався – «від улюбленого слухача». «Звертаюсь до вас із зверненням в наступному році зробити передачу по радіо і назвать її «Освіченні в коханні». Передачу про тих, хто шукає свою другу половинку. Запрошувати людей на передачу, щоб поділилися своїми досвідами». О, у нас же є кому поділитися досвідами! Хоча, ні, забула: Дон Жуан наш, крім того, що з Миргорода, конкретнішої адреси не повідомив. А шкода, судячи з листа, у нього цих «досвідів» -- як фантиків від цукерок!

Окрема категорія послань – листи-доручення. Нам. Щось для когось дістати, організувати.

«Мене 12 раз незаконно уволили з роботи. Пенсію получаю 50%. Мені треба справку: на обласне радіо видавали спутніковий прибор? Людім видавали на роботі. І мені треба!»

Або таке: « Об*ясняю: хабаря не даю і не дам! Руководствуясь дібільними законами, органи собеса не удовлєтворяють мій запрос. А мені срочно нада:

kyivhomeless.blogspot

 

1)путьовку в санаторій;

2)субсидію на комунальні послуги;

3)матеріальну допомогу по заявкам за 2010 і 2011 года;

4)трость.

Чекаю виполнєнія моїх трєбованій!»

Ну чим ми могли йому допомогти? Віктор Федорович висунув версію: «У Петровича (наш двірник) лопата зламалася. Може, з держака витешемо трость?» Пропозицію одразу ж підкріпили уточненням: теше той, хто спізнюється на роботу чи з обіду. Нормальок! Хто сьогодні Папа Карло? :-)

 

{fcomment}