НА ОДНІЙ ХВИЛІ

ЧАСТИНА 4 «З УКРАЇНОЮ В СР...ЦІ»

фото з durdom.in.ua

«Я пережив сімох губернаторів, купу їхніх заступників і тридцять три купи начальників управлінь. Я все ще тут. А де вони?!» -- тупа мовчанка, ліниво спливаючи із наших пісних облич, була німою відповіддю на риторичне шефове запитання.

-- Зрозуміло і собаці, що усі колишні – в с..ці!-- зазвичай весело озвучував імовірну версію перманентного зникнення І.Д. Щоправда, після того, як двері за шефом зачинялися.

«Дивна річ. Сучасні суспільствознавці і політологи люблять вислів «соціальний ліфт», розмірковуючи про перспективи розвитку держави. Вони вважають, що система возвеличення талановитих людей у суспільстві, можливо навіть, їхній відбір ( за чіткими  критеріями) для сфер управління, залучення до влади (аж до найвищих щаблів управління) повинна бути прозорою і зрозумілою.

 

Все це, принаймні, поки що – не про наше суспільство. Хоча для більшості українців – дуже важливо. Багатьом остобісіли законспіровані вибори за партійними списками, котрі до часу виборцям взагалі читати – зась. А мапет-шоу у парламенті? А прайси на отримання посад? Влада не стає від цього зрозумілішою і у свідомості обивателів (читай: потенційного електорату) об´єднується словом «вони». Втім, у владі, вочевидь, на нього ніхто не ображається.

Виникаючи невідомо звідки, начальнички через певний час пірнають невідомо куди. І ніхто не згадує про цих неперевершених вершителів доль. Тим більше, що у цій плановій суєті суєт більшість тих, хто приходить на зміну – також персонажі не дуже помітні. Та, власне, їх не дуже й роздивляються: нецікаво. Але масове нерозуміння того, хто і в який бік повертає зі звичним вже скрежетом державне кермо – дуже небезпечне. Тип нашого сучасного держслужбовця склався давно. І за скам´янілою історичною логікою ми отримали не муштрованого європейського чиновника, а те, що маємо. Тому до часу нездійсненною мрією залишається налагодити той самий «соціальний ліфт», на якому до управління державою підніметься не залякана масовка тимчасових правителів, а прозоро відібрана національна еліта.

Можливо, якщо ми почнемо розмірковувати вголос і на цю тему, щось зміниться, ми почнемо висувати, а не втрачати талановитих людей, змушених зараз йти за тридев´ять земель від рідної «бєзнадьога.ru». Хотілося б…»

-- У, матушка, як тебе тОркнуло!-- І.Д. ледь стримує бурхливу радість шельмування.

От дурепа – прочитала вголос свій «Твір на вільну тему»  (радійники практикують це, щоб « спіймати» тавтологію та інші мовні огріхи)! Захопилася і не помітила, що в кабінет поволі набрело до біса народу (скоро обідня перерва і таланти збиваються у зграї – так легше прохарчуватися). Ну і добре – я так думаю! Для цього у нас і прижився «Твір»: все, що не лягає у мовну палітру, нав´язану держзамовленням,-- вихлюпуємо сюди. «З вами, творчими, непросто: куди не плюнь – скрізь душа!» (моєму чоловікові важко відмовити у точності формулювань).

Останнім часом у нашій редакції все частіше лунають думки про те, що нині саме журналісти, за великим рахунком, можуть стати реальною, дієвою опозицією. Та, що так себе позиціонує, давно вже обхезалася в усяких ганебних історіях. Та так, що називатися опозицією їй би і не личило. А просто «тими, що підійшли  до харчоблоку з іншого боку». Коли вже вони усі нажеруться? Риторичні питання такого штибу звично зависають у повітрі. Хоча, якщо чесно, єдиною справжньою опозицією владі у нашій країні насправді  є суспільство.

Але я, власне, хотіла розповісти про «зіркові коктейлі» у нашому ефірі. Позаяк перспектива їх появи на нашій частоті лежить у площині «нехай заплатять хоч три копійки – чого це ми їх дурно піаритимемо». З´являються вони у нас нечасто, оскільки і самі переконані: їхня присутність – страшенний бонус для цих регіональних рагулів (тобто, нас). Отож спуститися на ці пасовиська з неба вони можуть собі дозволити за ті ж  самі три копійки, лише … на свою користь. Відтак, усі залишаються при своїх інтересах (читай: бубнових), підраховуючи унеможливлені гіпотетичні прибутки.

Та іноді (найчастіше, -- під час політичної косовиці) за них нам платять (ура, наша взяла!). Втім, в ефірі боронь Боже про будь-яку оплату говорити (обов´язкові умови таких оборудок). І добре, якщо вам випаде спілкуватися  не з якоюсь манірною дурнуватою лялею.

зображення з tabloid.pravda.com.ua

Якось мені пощастило – в ефірі був лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк. Історик за освітою і в минулому -- провідний спеціаліст Вінницького управління культури, зовні він, скоріше, нагадував якийсь мультяшний персонаж. До того ж, заспаний. Бадьоро відбивши ефір візитівкою гурту – піснею «Олені», я зрозуміла, що найперше моє завдання – не дати йому остаточно  заснути. Позаяк про матеріальний зиск від участі у мистецькій акції «З Україною в серці» (на підтримку БЮТ) говорити ми не могли (такими були умови оплати ефіру), довелося одразу брати оленів за роги:

-- Вікторе, ваші олЕні--Олені, не бриті і не голені, це:

а) латентне тяжіння групи до створення образу брутального сучасника;

б) одного разу вдало і продуктивно розкурений гербарій;

в) антагоністичне ставлення до світу, в якому панують люди;

г) інша версія…?

-- Найбільше мені сподобалося про гербарій, -- розплився у посмішці Бронюк і зручніше розтікся на студійному столі. --Але є ще й версія ге… Хоча про це – іншим разом. Краще давайте послухаємо наші пісні, бо я такий стомлений.

Власне, відбулися малою кров´ю: Бронюк не заснув --  і то вже добре.

Бютівські гастарбайтери, здалося мені, трохи соромилися свого заробітчанського амплуа (принаймні, Бронюк – точно). Втім, «голова боїться, а руки свою справу знають» . Пам*ятаєте, як свого часу стенав Кузьма: «Я продався зеленим!» Ніби від привселюдного зізнання факт арт-фінансової оборудки ставав менш очевидним.

Після того ефіру увесь біло--сердечний  рекламний тур у нашій редакції інакше як «З Україною в ср...ці» не називали.

-- Зовсім інший карамболь вийшов свого часу із Мих Михом. Видатним українським кропивознавцем, що продає у своїх безпонтових придорожніх сараях з пафосними назвами і інтер*єром диско-70-х  обабіч траси Київ-Одеса сирну запіканку по 40 грн за 100 грам (куди дивиться інспекція з цін?)

зображення з audio-cd.h1.ru

Щовесни Поплавський робив половецькі набіги на юні незагартовані регіональні мізки: приїздив власною персоною, влаштовував показові шоу на відкритих майданчиках. Це коли годину-другу перед глядачами стрибають напіводягнені студентки, яким конче треба іспит автоматом. А потім у костюмі Бетмена виходить САМ  і своєю височайшою волею автоматично робить СТУДЕНТАМИ УНІВЕРСИТЕТУ КУЛЬТУРИ (!!!)  кількох обраних, хто найголосніше заводив псячі рулади за його командою.

В костюмі Бетмена він приїхав і на ефір, чим надовго вибив із життєвого фарватера нашого охоронця, колишнього брутального прапорщика. Незважаючи на  жіночі підбори і налакований гребінь на голові все одно був найнижчим у своїй «світє --  напудрєной, завітой». Вів себе не по-панібратськи, а просто по-хазяйськи – критикував місто, студію, людей. Все коментував і на всіх покрикував. Типу-- «столічний пєрєц».

І мене перемкнуло! Ніби хтось взяв великий ластик і стер рудиментальну, периферійну інформацію про те, що ефір цей він оплатив, відтак, сподівається на всебічне облизування… На закочування під лоба очей, заламування рук (і ніг), щем в горлі і прискорене серцебиття від нелюдського таланту  немолодого орла. А… дулі! Ні, прямо так я йому про це не сказала, але дала в ефір усі дзвінки  «без фільтру» (і наші найкращі, найактивніші, найвідвертіші  у світі слухачі так йому врізали, що від несподіванки у Бетмена аж гребінь заломився !) Мих Мих, розгубившись, вирішив ухопитися за рятівний круг: «А вам, вам подобаються мої пісні?» На що я, миттєво забувши про оплачений ефір, і згадавши, що з дитинства наказували за брехню, чесно відповіла: « Ні».

Він просто зірвався з цепу: «Ви – стара і непродвинута журналістка, яка нічого не торопає у справжньому мистецтві! А ваша Полтава – така ж духовна столиця, як…» «… як ви – молодий орел», -- закінчила думку я і вимкнула ефірну кнопку.

--  Прачєчьная?

-- Хєрачєчьная! Міністєрство культури!-- все, чим хотілося підсумувати це  «плідне» спілкування. Тьфу! І ці люди забороняють нам … Блін, та все забороняють!

{fcomment}