НА ОДНІЙ ХВИЛІ

«ЕФЕКТ ПЛАЦЕБО». Ч. 7. СЬОГОДНІ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КОТІВ

До ефіру залишається півгодини, тому швиденько беру мікрофонну папку, щоб встигнути вичитати  сьогоднішнє « інтелектуальне надбання» редакції. Текст наступної інформації заінтригував з самого початку.

зображення з lewi.ru

«СЬОГОДНІ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КОТІВ.

З цієї нагоди надійшло вітання від міського голови Полтави, у якому, зокрема, говориться.

Шановні коти, кішки і кошенята! ( Господи, у них там що, зовсім дах їде? Ну я розумію, що їм треба піаритися… Але ж не на котах!)

Рід котячих – один із найважливіших елементів формування громадянського суспільства, його повноправний демократичний інструмент. І недаремно саме коти, а не скунси і вівці, можуть спати з людиною в одному ліжку, зігрівати її своїм теплом, бути поряд у сумні і щасливі хвилини. Хочу відзначити, що у Полтаві склалася давня традиція мирного і щасливого співіснування котів і людей. Ми не ділимо вас на рудих, чорних і трьохмасних, а ви за це відповідаєте нам своєю котячою щирістю (?!?).

Запевняю вас, рідні мої коти, що я, як міський голова, докладу усіх зусиль і спрямовуватиму на це роботу депутатського корпусу міста, аби у ваших мисках завжди  були  Віскас і свіжа водичка. Я особисто накладу вето на міську програму дератизації, щоб ви мали змогу ласувати відгодованими мишами. І відміню ініційовані мною контейнери для сміття, щоб вам гарно спалося у відкритих баках. Аптеки, що продаватимуть валер'янку зі знижками, отримають пільги.

Безумовно, проблем ще вистачає. Але тільки разом з вами, шановні коти, тільки згуртувавши спільно зусилля, ми зможемо впевнено дивитися у майбуття. У ці, сповнені вашого весняного мурчання, дні, бажаю вам, мої рідні коти, міцного здоровя, любові ближніх, добра у ваших котячих родинах і натхнення на добрі справи в імя нашого рідного краю.

З повагою міський голова Андрій Мурловський».

 

-- Слухайте, що за хрунь?... Вони там що, зовсім сказилися? -- не вірячи своїм очам, відриваюся від тексту, щоб поділитися емоціями з колегами. І тут у царстві дзвінкої тиші (яку я від перехвилювання й не помітила) усі присутні в кабінеті зриваються на гомеричний сміх: «З днем дурня!» Тьфу, дійсно, сьогодні ж – 1 квітня.

Ще одна наша радійна фішка – не налізти на Київ. Власне, це більше стосується операторів ефіру, але ж ми працюємо з ними в тандемі (не при Росії буде сказано)))).  Програми обласного радіо в кожній області виходять на Першому національному каналі у відрізки, чітко прописані в документах. Тобто, і в Полтаві, і в Донецьку, Львові, Херсоні, скажімо, о 8.10 ранку є двадцятихвилинний відрізок мовлення. І так декілька разів впродовж дня. А в Києві на першому радіоканалі програма зверстана так, щоб слухач в регіоні, прослухавши місцевий випуск, далі почув: «Говорить Київ, слухає вся Україна! А зараз до вашої уваги…» Отож важливо не перебрати свій часовий ліміт і на Київ не налізти. Щоб і полтавський слухач почув перехід назад на національне радіо. Але й тут бувало по-всякому…

Одного разу, ще десь у 80-ті, полтавська передача перебрала час і оператор не дав можливості диктору навіть попрощатися, а просто перейшов на Київ одразу ж  по завершенню останнього матеріалу випуску. В цей час у Києві новий мовленнєвий відрізок розпочався рекламним блоком. Відтак, полтавські слухачі почули приблизно таке: «…над цим працювали Карл Маркс і Фрідріх Енгельс». «А називається це – енурез». Іншого разу (з тих же причин) «склейка» вийшла приблизно така : «Під звуки похоронного маршу в жалобній ході взяли участь керівники області та міста». «І якої музики вам ще треба?!»

-- Трррр! – противним роздовбаним голосом задзеленьчав совдепівський  апарат. Хм, хто на цей раз?

-- Не було щоб в хаті пусто

Вам бажає Жора Шустол ! -- бадьоро сповістила слухавка.

Перший заступник! В юності хотів стати  артистом. А став першим заступником нашого шефа. Теж непогано ( як у театрі --  постійні метаморфози основи). Ніж бути останнім артистом, то краще вже – першим заступником. Права рука шефа. І ліва. Почасти – й голова. Якщо треба прикрити. Усі «пікантні» справи роблять саме ці «руки, які нічого не прали». А «пікантних справ» у нас – будь здоров! Особливо під час виборів. Трубка гаркнула так голосно, що «вірші» почули всі присутні в кімнаті. Стіхопльотство – хобі нашого зама, точніше – його друга натура.

І.Д.  прокоментував:

-- Пусто? Тьфу,  грамотії! Порожньо! Відповідай йому:

«Не було щоб порожнечі –

дайте Шустолу між плечі».

-- А між плечі – це куди? – спробувала уточнити у І.Д.  Руся. Але того вже понесло:

-- Незабаром – День рибалки. Шустол у нас рибалка, хто знає? А, не має значення! Побажай йому:

-- ЩОБ ВОДИЛИСЬ КАРАСІ

У ВАС…Мммм… У ВАС В СЕРЦІ…

-- І в дусІ! -- завершив «віншування» Віктор Федорович.

-- О, в дусІ – це круто! – затрясся від сміху Боб.—Головне, щоб не в дУсі, а то стоятимеш там без трусів, а тут – карасі! Один-два великих і з десяток дрібних. Як нападуть, як обкусають…

-- Що й труси уже ні до чого будуть, -- підсумував гіпотетичний рибацький конфуз І.Д., радіючи з того, що акцент змістився на юного колегу.

Віктора Федоровича в редакції люблять. Молоді дівчата – за те, мммм, за те, за що люблять молоді дівчата молодих хлопців, а такі як я «підтоптанці» -- за  вокальний і поетичний талант і … суперове почуття гумору! Час від часу він тішить нас своїми  «віршатами з компроМАТАМИ». О, вибрала найпристойніший ( без компроматів ))). Вірніше, компроМАТИ «причесані». Майже.

МЕЛАНХОЛІЯ

Голову гріють ледь чутно

Промені сонця ясні.

Що ж це мені так паскудно?

Що ж це так гидко мені?

 

Будить природу світанок,

Пахнуть квітки і трава.

Чом же не радує ранок?

Чом так тріщить голова?

 

Ледь пожовтілі листочки,

Пісня осіння дощу…

Нирки мої, «мои почки» --

Я вас на пари тащу.

 

Чиста джерельна водиця

В мене на тумбі стоїть.

Треба ж було так напиться –

Навіть волосся болить.

Люди усі абаюдно

Грають святковії дні…

Що ж це мені так паскудно?

Що ж так х…во мені?...

15.09.2008 – понеділок після весілля сестри.

 

-- Трррр!—розіп’яв тишу противний тріск внутрішнього телефону.

-- Берімор, -- кивнув мені І.Д. , -- візьми слухавку. Твоя вівсянка телефонує. Точно – Шустол!

-- І НЕХАЙ ВАМ КОЖНУ МИТЬ

ДУЖЕ У ЖИТТІ ЩАСТИТЬ!

Я, закривши мембрану долонею, зробила І.Д.  великі очі й замахала руками: тихо, нічого не чути ! Та І.Д. зупинити вже було нереально:

-- Щоб морди були здорові,

Сни щоб снились кольорові,

З неба сипалась «капуста» --

Потурбується наш Шустол!

 

-- Передайте тьоті Свєті –

Шустол рулить на ракеті.

Звідти бачить цілий рік,

Хто раніш з роботи втік!

 

-- Автопарк, пальне, проплати,

Казначейство і зарплата, --

розгрібає «геморой»

Жора Шустол – наш герой!

 

От дурня! Пригадую, в підлітковому віці син із однокласником римували усяку мазанину:

«Я сиджу на шосе. І воно мені нада?

Остобісіло все. Попугай, естакада…»

З того часу всі ці «балалаечные рифмы» в редакції ми іменуємо «попугай, естакада». Але  хлопчик виріс – і все само розсосалося…

зображення з vk.comНі, насправді – абсолютно адекватний дядько, з почуттям гумору, з ним нормально можна спілкуватися. Коли він не переляканий. А переляк, як стало особливо очевидним у нашому випадку, особливо гостро виражається ( як не дивно ((((  після досягнення межі соціальної захищеності. Здавалося б, чого тобі тепер боятися: держава уже оцінила «труды твои тяжкие», пенсію виплачує, ще й зарплата плюс. Настав час розігнути спину (це не всіх стосується, а лише зігнутих), випростатися (дозволити собі, нарешті, таку розкіш), відчути себе ВІЛЬНОЮ ЛЮДИНОЮ. Зрештою, щось не так – та ну його все до біса! У світі стільки  прекрасного: книги, подорожі, друзі, мемуари ( а згадати є що), сад, онуки… Зазвичай, саме на останніх і посилаються у своєму небажанні зупинитися ( мовляв, для онуків же й стараємося). Та дайте своїм онукам прожити СВОЄ  ЖИТТЯ.

Особисто я жодного дня своєї пенсії не подарую! Правда, до неї ще торохтіти – як мідному казанку ( це якщо держава ще не накине). У мене вже зараз стільки планів на пенсію, що я в ноуті зробила окрему папку ( ну щоб по старості потім про це все не забути ))).

І.Д. не вмовкав:

-- Щоб завжди було в вас густо,

Буде хай в хазяйстві Шустол!

Ага, дайош кожному Шефу по  Жорі Шустолу!

{fcomment}