НА ОДНІЙ ХВИЛІ

«ЕФЕКТ ПЛАЦЕБО». Ч. 12. «А ПРЯМО ПОЙДЕШЬ, ИЛЬЯ МУРОМЕЦ, ПИД...СОМ СТАНЕШЬ…»

Отже, фінішна пряма виборів. Слава Богу! Ні, я не можу сказати, що ми, журналісти, виборам не раді ( купа ж роботи!) Але як громадяни – ми точно їм не раді  (за майже відсутність вибору). Як у старому анекдоті: «Налево пойдешь – коня потеряешь, направо пойдешь – с дружиной распрощаешься, а прямо, Илья Муромец, пойдешь – пид…сом станешь». От і обирай…

А як же вони хочуть, щоб ми їм повірили! Чи їхні піар-технологи хочуть, щоб ми їм повірили ( бо сума, яку вони гіпотетично планують заробити, гіпотетично ж таки зростає від рівня нашої довіри)… Та от із фантазією у цих заробітчан іноді буває криза.

Спостерігала я кілька місяців поспіль за відфотошопленою мрією стоматологів – олігархом, що ніжно притискає до себе м´яч. «Наші перемоги – рідній вітчизні !» – бадьоро сповіщає він землякам із рекламних носіїв. Голова політичного об´єднання «Рідна вітчизна». Ну, принаймні,  чесно: що «наперемагали» – те собі й присвятили. З цікавості навіть на сайт їхній сходила. «Фантазер! – ты меня называаааала». На сайті, прикиньте, є можливість самостійно ( не відволікаючи серйозних людей від нових перемог) вступити до їхньої партії. Типу, охочих – до біса, просто, чуваки,  не вкручуємося всіх приймати. Так що вступайте, дорогенькі, вже якось самостійно… Ага, вступайте. Тільки черевики потім  не забудьте обтерти.

З приводу «оперативності» з білбордами, то спостерігається вона лише за кілька місяців до чергових виборів. А так… Висить, бувало, усміхнений губернатор, любується у березні новорічними і різдв´яними сніжинками довкола себе, аж доки не домалюють йому яйця. Ні, великодні – писанки, крашанки, дряпанки. Щоб по них народ зрозумів: весна прийшла, скоро свято.

Так от, стояв той олігарх на білбордах із м´ячем, стояв, що набрид уже. Аж тут сезон кавунів настав. «Може, зателефонувати до них у штаб та підкинути рацуху, щоб було зрозуміло хоч, що за перемоги. Нехай замість м´яча кавун тримає: типу, урожай вродив », – запропонували придумкуваті колеги. А то гандбольна «піна» вже зійшла ( бо він – ще й президент гандбольного клубу «Динамо-Полтава»), там особливо хизуватися нічим. З Ліги Чемпіонів вилетіли, висять поки що  у Лізі Європи. За заявку на гру легіонерів, яких «наколядували» по всьому СНД, Всеукраїнській федерації гандболу, за правилами, треба гроші платити. А платити не хочеться… Імовірно, в матчі з хорватами днями гратимуть не ті, хто, власне, й здобув команді чемпіонський титул. На сайті клубу годі щось дізнатися, бо він останнім часом не працює.

Ще одне політичне непорозуміння розцвіло кілька місяців тому буйним цвітом на купі полтавських білбордів: такий бадьорий молодий орел, що пильно вдивляється в майбутнє ( бо саме він знає, як перемогти все зло на планеті). Ага, ще й  телефон вказав , мовляв, кому що не ясно – телефонуйте, поясню.  Мабуть, у людини є комерційний нюх ( якось же він займається бізнесом вже стільки років). Але коли йдеться про адекватну оцінку своєї персони – він цей нюх, явно, втрачає. Дуже часто люди, у яких «деньги ляшку жгут», намагаються  за будь-яку ціну переконати оточуючих, що вони ще й  розумні. Купують звання, наукові роботи, інші, на їхню думку, « маркери розуму». Але це мало допомагає. Скажімо, цей персонаж ніяк не міг запам´ятати назву «своєї» кандидатської – постійно телефонував мамі (професору, академіку), щоб уточнити це, коли треба було заповнити відповідну графу в документах. А колег-телевізійників взагалі довів до сказу. Прийшов, розповідали вони, записати свою чергову політичну промову. Бекало-мекало щось – ледь прочитало. Захотів, мабуть, помилуватися собою – подивитися запис. І страшенно обурився: «А чого це я очей від паперу не відриваю ?» Ні, ну нормальний?! А хрін тебе знає, чого ти на четвертому десятку читаєш по складах ( з «кандидатською дисертацією» в кишені) «Ви що, не могли мені на екрані голову підняти? ( Ага, «…откройте мне веки!») Зразу видно, які ви професіонали!» Кажуть, головний режисер мало не з´їв його просто у студії: «С кем приходится работать!»

Ірма Крат. фото з vybory.mediasapiens.uaА взагалі, перед черговими виборами паноптикум оживає і, якщо не приймати все близько до серця, можна навіть повеселитися. Ось тримаю в руках автобіографію однієї, з дозволу сказати, кандидатки – Емми Будулаївни Брат. Читаю: « Народилася 1984 року в селі Хітці Гадяцького району. Закінчила у 1999 році загальноосвітню школу №2 у місті Гадяч Полтавської області. У 2002 році закінчила вище професійне училище м. Краматорська Донецької області, де отримала з відзнакою кваліфікацію бухгалтера і була нагороджена за активну участь в усіх святково-розважальних та вокальних заходах. Паралельно із навчанням в училищі пройшла курси, де здобула посвідчення кваліфікованого оператора з комп´ютерного забезпечення. У 2002 році працювала неофіційно нянечкою двох діток та у вихідні дні – продавцем цибулі на місцевому базарі. У 2003 році і по 2004 рік працювала корреспондентом Лохвицького району в газеті «Базар медіа в Україні» ( логічно!).У 2005 вступила до приватного Київського міжнародного університету на факультет журналістики та телемистецтва. У 2005 році відкрила власний обласний інформаційно-рекламний тижневик газету «Свобода слова». У 2005 році відкрила власний меблевий магазин. У 2006 році одружилася. У 2007 році  відкрила власну міні-типографію. У зв´язку із великим фізичним навантаженням та народженням дитини на другому курсі довелося покинути навчання у вищому закладі. У 2008 році відкрила ще один меблевий магазин та пункти по прийому замовлень на металопластикові вікна. У 2008 році працювала ведучою на телеканалі «Візит» у власному проекті «Ваше право». У 2008 році увійшла до першої п´ятірки меценатів міста Лохвиці. У 2010 році була обрана першим заступником у Полтавській області ГО «Комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією».

На сьогодні виховую сина, утримую власний бізнес, три родини, працюю головним редактором в газеті «Свобода слова», позаштатним кореспондентом в інтернет-виданнях «Новини Полтавщини», «Полтавщина», а також друкуюся періодично у багатьох газетах нашої держави та безкоштовно допомагаю людям вирішувати наболілі питання. Надаю спонсорську допомогу всім! Маю підтримку усіх політичних партій, як моральну, так і фінансову».

Отак! Облизалися? Тільки чогось, маючи підтримку всіх, подалася у столицю,  до Ляшка. (– Можете ли вы полюбить радикала? – Ради чего, ради чего?) А що ж, вдома треба зустрічатися із потенційним електоратом, проводити якісь акції, купу нервів і часу витратити. І то не факт, що запам´ятають і в потрібний час згадають. А тут взяла відро лайна (принаймні, в новинах написали, що лайна. А от цікаво, де взяла і як набирала…?), вилила на тім´я міському голові одного з  райцентрів  у чужій області – і готово! Стопроцентна упізнаваність! Дарма, що від всього цього «андеграунду» трохи повонює… А що ж ви хотіли, партія в них така – радиКАЛЬНА!

Накидали нам у поштову скриньку усякого мотлоху. Вигребла все, понесла додому викидати (дачний сезон скінчився, до весни макулатури на розпалювання  багато не треба). Око вихопило нашоукраїнський буклет…Та-ва-рі-щі!!! Нє, ну так не можна! Перша партійна десятка ( не буду мучить вас всією, зупинюся на першій, після екс-президента, трійці). Юрій Костенко, лідер УНП. Як екс- альпініст чинному ( не зважаючи на вік) альпіністу  можу сказати – респект! Людина у чудовій формі, завжди презентабельно виглядає, з приємною посмішкою etc. Але не треба оцього – «…забезпечимо зростання національної економіки та захист українського виробника»! От коли Юрій Іванович, як мінімум, пересяде на вітчизняний автомобіль (а зараз у нього ну дууууже не вітчизняний) – я зможу, принаймні, хоча б сприймати цю тезу в його виконанні.

Ідемо далі… Ба, знакомые все лица! Олекій (ага, так на всіх 20 тисячах тиража ( як вказано) і написали – Олекій. Боюся, відповідальний за випуск Вутке С.В. (попалили соратника на звороті) всі прописи вже списав (чи списала), виводячи старанно – ОлеКСій, ОлеКСій, ОлеКСій) Івченко. Цьому приписали такий меседж: «Забезпечимо енергетичну незалежність України та її непідконтрольність Кремлю». І правильно! Бо кому ж іще говорити про енергетичну незалежність як не (увага!) голові ради директорів ТОВ «Ройал Хостпітеліті»… (слухайте, ледь вимовила – таке воно українське…)

З приводу грамотності – окрема тема. Днями по телеку (я, зазвичай, на рекламі переключаю) бачу горобцями на половину екрана: ВАСІЛІЙ ВІКТОРОВІЧ САЛИГІН. І Ярославський по ходу вихваляє цього Васілія – аж гай шумить. Ну і, як годиться, основна фішка в самому кінці: мовляв, за нього голосує сам Ярославський, а вам – слабо? Не слабо -- западло.

У першу п´ятірку зараз модно пхати жінок ( типу, у нас продвинуті, гендерно свідомі політики і таке інше). Ляшко он другим номером у себе поставив «…маму п´ятьох дітей» ( і це вам не губернатор Аляски, багатодітна Сара Пейлін, яка, власне, півжиття у політиці). Це жінка, яка, може, вила із лідером партії ледь  розрізняє…Четвертим чи п´ятим номером – «…студентку, майбутню маму…» ( тобто, мало того, що через народження дитини вона на пари тепер ходитиме так собі, так ще й до Верховної Ради –  раз на місяць. А що – там купа таких…) Як у старому анекдоті:

– Будете у нас почетным академиком!

– А по нечетным?

– А по нечетным – в тайгу, охотиться!

Отже, у нашоукраїнців далі йде Ірина Ванникова (хвилиночку!) – директор інституту президента Віктора Ющенка ( це взагалі – про що?!), з меседжем – «повернемо позитивний імідж України у світі». Я була серед тих «ощасливлених» журналістів, кого запросили висвітлювати представлення новим президентом В.Ющенком нового голови ОДА – С.Бульби. Гарант запізнився на півтори години. І я тоді зрозуміла: якщо ти не здатен на елементарне – пунктуальність, то…Власне, чого я парюся – всі й так знають, чим все це скінчилося. Люди йому ніколи не пробачать такий крах своїх надій. Ні-ко-ли.

Звісно, все у порівнянні. Але я не хочу ВСЕ ЖИТТЯ обирати менше зло. Люди, де взяти нормальних?! Михайло Дорошенко ( теж у десятці), головний редактор газети «Україна молода» і за сумісництвом – давній друг (чи кум) Віктора Ющенка, клепає спецзамовлення накладом 200 тисяч під своїм брендом, у якому «гасять» Юльку ( вона ж уже не вкусить). До діючої влади, вочевидь, претензій небагато…

Взагалі, надмірна політизація щоденних буднів простих людей – ознака того, що живеться їм – так собі… Коли все нормально у суспільстві, то у баби Мані з Яківців немає потреби цікавитися прізвищами міністрів. Та що там баба Маня! П´ю собі влітку на балконі чай, читаю газетку, але мимоволі починаю спостерігати за зграйкою дошкільнят, що вовтузяться у дворі, бо чую:

– А давайте гратися у Верховну Раду!

– Давайте! Цур я – Колісніченко!

– А ми тобі майку порвемо!

Без коментарів.

{fcomment}