НА ОДНІЙ ХВИЛІ

«ЕФЕКТ ПЛАЦЕБО». Ч. 13 «НЕ ДРАКОНЬТЕ ЖУРНАЛИСТОВ – ОБС…ЮТ ОЧЕНЬ БЫСТРО!

фото з firtka.if.ua

Якось на цьому земноводному блозі один казковий персонаж (як на мене, доволі розумний) звинуватив мене: ««Написано, конечно, смачно. Но! Чувство юмора у автора явно превалирует над чувством сострадания(((. Молодо- зелено)))».
Відповідаю: «за молодо-зелено – отдельное спасибо». А щодо співчуття, то волію співчувати не на словах. Це я до того, щоб заодно відповісти на всі адресовані мені репліки, оскільки на форумах принципово не коментую (шкода часу).
А спонукав мене до відповіді пан Ширай, який ну дуууже вже нашу редакцію подивував минулого тижня, залишивши претензію в коментах до попередньої частини. Подивував він нас чи то пам´яттю дівочою, чи прадавнім безінтернетним уявленням про світ ( точніше, про неможливість витоку інформації).


Згідно з чинним законодавством представники політичних партій в регіоні приносили на радіо диски з партійною агітацією. Держава усім цим учасникам виборчого процесу гарантувала безкоштовне оприлюднення в ефірі 10 хвилин їхніх матеріалів, причому, з повтором (тобто, у два тури). Диски ( у кількості 3-х штук, mp3 формату) від Радикальної партії Олега Ляшка власною персоною доправив на обласне радіо пан Ширай ( так-так, колишній «зелений»). І на тих дисках його партійний, з дозволу сказати, лідер несамовито розпинався про нелюдську народність першої п´ятірки радикалів.
Посилаючись ВИНЯТКОВО на інформацію з дисків я й прокоментувала це в попередній частині. А обласний радикальник ( так це називається вашою партійною термінологією, пане Юрію? Якщо ні – даруйте, бо я в таких контекстах не дуже сильна) «закипів справедливим гнівом». Мовляв, журналістам варто було б поцікавитися на офіційному сайті, хто входить до першої п´ятірки «реманентних». То у мене тепер підозра, що в цій і без того непростій партії ( ентереееесній, як каже одна наша постійна слухачка) – 2 партійних списки. А що: буденний і празниковий! І про один з них пан Ширай не здогадується… Але зразу ж виникає й інше запитання, з приводу партійної дисципліни та етики: а чого виступ свого лідера на диску ви самі не прослухали? Перш, ніж нести на радіо? Гидуєте? З цього приводу І.Д. , з притаманною йому веселістю, проспівав на адресу тих, нерозумних, недалекоглядних, ім´я яким – легіон: «Не драконьте журналистов – обс…ют очень быстро!»

 

Взагалі, передвиборчий марафон для журналістів – просто зрив мозку. А яких лишень мажоритарників ми не побачили за цей час! Як кажуть у нас в редакції : «Лізуть всі – і жук, і жаба». Одного на бюджетний (безкоштовний) ефір привела дружина. Судячи з усього, поділилися коллеги, – дама конкрєтна. Чоловік же, навпаки, вів себе, як школяр-двієчник, який десь тихцем нашкодив. Мабуть, «уроки» вивчив погано, бо з листка в ефірі ледь пробекав. Дружина за усим цим нервово спостерігала. Лиш благовірний винирнув зі студії, особливо не переймаючись, що це бачать журналісти і оператор, зачепила його за лацкан піджака свіжим манікюром і поволокла у коридор, примовляючи : «Читало воно! Я тебе начитаю вдома! Ти в мене читатимеш так, що від зубів відскакуватиме!» На що Віталіївна, наш оператор магнітного запису, співчутливо зітхнула у спину гостям: «Якщо від тих зубів щось лишиться…»


Інший, добре знайомий полтавцям фігурант політичного процесу, цього сезону виглядав якось розгублено. Не допомагала ні європейського гатунку стоматологія, ні кіпрі…, ой, ні свіжа засмага. А були ж часи! Були часи, коли інший нинішній кандидат-мажоритарник, затиснувши люльку з вишневим тютюном в зубах, приводив його під білі руки-крила на записи. Ми тоді чекали на мерські вибори, відтак, на душі було відповідно…
Пам'ятаю, пройшли ми до студії, він приготував листок із текстом. Аж тут оператор попросила гостя поговорити в мікрофон, щоб відрегулювати звук. «Что поговорить?» – уточнив гість. «Та будь-що, аби лиш тембральність виставити», – пояснила задачу колега. Потенційний мер на секунду майнув до астралу, а повернувшись, не кліпнувши оком, видав у мікрофон: «Чай бодрит твою мать!» Треба було бачити очі Віталіївни тієї секунди: сполохані лемури нервово курять в кутку! Я думала, в неї від подиву окуляри розлетяться в друзки просто на переніссі. Через розподільне студійне вікно Віталіївна перевела погляд з кандидата на мене (типу: що за хрунь?!) Я реально не мала жодної відповіді на її німе запитання, відтак швиденько зацементувала нейтральний вираз обличчя : поняття не маю, але ви розхитуйте вагон, щоб пасажири думали, що їдуть! Аж тут потенційний мер помітив студійне сум'яття і великодушно прояснив ситуацію: «Реклама! Это же такая реклама чая. Она мне очень нравится!» Тьфу! Попереджувати треба, що ми рекламу дивимося і перед сном поштові марки читаємо…


А якщо чесно, то реально харизматичним, таким, кому хочеться довіряти (як мінімум – уважно вислухати) із «живих» ( не на диску) нам приглянувся один. Впевнений, розсудливий, без папірців (говорив не про прожекти, змодельовані політтехнологами, а про реальні речі, до яких має відношення). При цьому очі не бігали, руки не тряслися, ще й голос «радійний» – оксамитовий баритон. «Наш!» – вирішили ми в редакції. Прізвище? Дірку вам від бублика, а не прізвище!
Взагалі, у нас в редакції є своя класифікація усіх цих «фігурантів процесу» ( так би мовити, для внутрішнього вжитку, тому, даруйте, – «издержки профессии»):

1) нічого,

2) так собі,

3) гімно,

4) гімно гімняне.
А ще ми в редакції любимо таку забаву. Вигребе хтось із колег мотлох зі своєї поштової скриньки та й принесе на роботу – випробовувати нацюцюрені «кукловодами» тези на «фокус-групі», ну, на своїх: працює – не працює? Ні, мушу чесно сказати, що в природі мало політичних контекстів, які б нас, журналістів, реально чіпляли. Але цьому ж є і виправдання: ми – інваліди довколополітичних перегонів, нам можна!


Цього разу «пощастило» шматку картону (бо буклет – то ж кілька сторінок, так? А листівка мала б мати місце для адрес…) Втім, не має значення! Отже, з одного боку на цьому картоні – радісний хлопчик зі звабливої мушкою на підборідді. Читаємо…Єгееее, та й не просто хлопчик, а цілий кандидат! І сидить цей задоволений життям товариш на тлі… Як би це сказати? Ага, на тлі будинків, де мешканці слухняно зробили хенде хох ( а що, вони в своєму домі – що хочуть, те й роблять). І які ж меседжі хоче донести нам цей кандидат? Читаємо текст з іншого боку ( теж на синьому тлі з «хендехохами». А що, ви б так постояли – теж би посиніли).


РОБИТИ ДОБРО! ПОКИ ІНШІ ОБІЦЯЮТЬ – МИ РОБИМО (нічого собі, вай маладса!)


РОБИТИ ДОБРО! ДОБРОТИ НЕ БУВАЄ ЗАБАГАТО ( як глибоко, скажи?)


РОБИТИ ДОБРО! ДОБРО ЗДАТНЕ ОБ´ЄДНАТИ ТА МОБІЛІЗУВАТИ ( слухайте, а як би це добро виписати, щоб сусідів на ремонт у під´їзді мобілізувати? Може, пройтися по квартирах і погладити їх по голові?)


РОБИТИ ДОБРО! НАВІТЬ ОДНА ДОБРА СПРАВА ВАЖЛИВІША ЗА ТИСЯЧУ ГАРНИХ СЛІВ (Эх-ма! Кабы раньше знать-то!)


З ЛЮБОВ´Ю ДО ПОЛТАВИ! З ТУРБОТОЮ ПРО ПОЛТАВЦІВ! ( всім дзьоба на чужу гречку не роззявляти: це стосувалося лише виборців 145-го виборчого округу)


А внизу підпис: Щиро ваш, дід Панас. Ой, ні, не дід Панас, що це я! Але також, по ходу,той ще байкар!
І все б нічого, якби лишень вони «творили добро» не за наше народне бабло.
Перебрала я всю передвиборчу макулатуру, згадала ті, в переважній більшості, бляклі, безпонтові ефіри…. І таке розчарування накрило, так сумно стало, що згадала анекдот, який днями «подарував» мені ( мабуть, щоб втішити) чоловік.

Каморка папы Карло... У очага валяется Буратино : нос сломан в щепки , башмак тлеет в огне очага.
Под столом, заваленным остатками пищи на загаженных газетах и перевернутыми бутылками из-под алкоголя, валяются вонючие и оборванные Карло и Джузеппе. У порога со свалявшейся с кусками грязи шерстью, рваными ушами и сломанным хвостом лежит Артемон. На развороченной кровати, с размазанной по лицу помадой и в разорванных колготках, спит Мальвина...
Посреди комнаты на табуретке в сатиновых трусиках и грязной, явно большой, майке «алкоголичке» с окурком в дрожащих пальчиках, поеживаясь и озираясь вокруг, сидит Пьеро. Он нервно бросает окурок об землю: «Нет, друзья, НЕТ!!! Не о таком театре мы мечтали!»

На превеликий жаль і ми, виборці, – теж…

{fcomment}