НА ОДНІЙ ХВИЛІ

«ЕФЕКТ ПЛАЦЕБО».Ч 14.«ЛЮБИТ НАШ НАРОД ВСЯКОЕ Г…НО»

фото з сайту photoukraine.com

Листопад. А це значить, ми плануємося. Ні, плануватися для державного ЗМІ – це як виконувати статут. Як каже наш наймудріший шеф – «ми не працюємо за принципом, «що припливе» ( лиш попусти – самі знаєте, що починає плисти). У нас же – все за держзамовленням. А воно – «широкоформатне», збалансоване, універсальне, корочє – фундаментальне.

Впродовж найближчих двох тижнів маємо запропонувати авторські програми, але такі, що відповідали б  «запитам часу». Цей розмитий термін – просто знахідка для чиновників, які спускають нам згори цінні вказівки. Бо запити часу – це не що інше як, насамперед, перелік постанов, розпоряджень, указів, циркулярів, приписів etc. тих, хто там, нагорі. Ілюструю. Є указ Президента  ( чи розпорядження? Чи постанова? Власне, не в цьому суть) про збереження Дніпра. Реально, головну артерію країни зробили, даруйте, головним гімнопроводом…

Ось як непомітно, підступно, невинно просочилася разом з цим у нашу редакцію актуальна тема – тема гімна ( наголос на останньому складі). Хоча ми, журналісти, знаємо чимало бувальщин про стрьомний контекст навіть якщо наголос на першому складі. Дмитро Павличко, наприклад,  довгий час не вітався із заздрісниками, які його со товаріщі називали «видатними українськими гімнотворцями» (себто, творцями гІмну).

Отже, – Дніпро. А по ходу – й воно…

Бо коли в осінньому вікні в обідню перерву ловиш поглядом голі руки дерев, що хапаються за останні зрадливі листки, мимоволі шукаєш приводу для веселощів. Як кажуть у нашій редакції : «В цьому дурдомі весели себе сам!» А хто шукає, той, зазвичай, знаходить… Заходжу в обід у свою поштову скриньку…Вау! От де буйство! Фарб. Добрі колеги накидали варіанти базових меседжів для майбутніх передач про збереження Дніпра. Читаю.

 

«Не сци у Ворсклу – збережи Славутич!»

«Ти думав, що сирнув у Вовнянку? ( маленька річка на Полтавщині, що впадає у Псел, а вже він – у Дніпро – авт.) Нє, с…ка, ти нас..в в Дніпро!»

(І ще один, вочевидь, для виховної передачі. Бобу згодиться, він у нас «В режимі 02» робить) – «Надув у водицю? Доведеться напиться!»

Слухайте, а, може, якби так звертатися до потенційних псувачів довкілля, їм би швидше доходило? На зрозумілих поняттях? І креативненько! Бо ж, як у Подерев´янського, – «…зрештою, кал – це цікаво!»

Атмосфера в редакції наКАЛИлася, коли принесли із приймальні пакет. У ньому – диск, на якому написано «Наша гривня». Пісня так називається. Музика і слова – Михайла Гойхмана (зізнаюся, прочитавши це, а ще послухавши вступ – реально, а-ля 75-й рік, – я одразу відчула засаду…). «Ооооо…» – тільки й змогла вимовити, читаючи, з дозволу сказати, документи, вкладені в пакет із диском. На диску – «кліп». Теж – «мама, не горюй !»  Все у «кращих життєствердних традиціях»: пшениця колоситься, сталь плавиться, ріки течуть, мартени гудуть…( Хоча раджу набрати в пошуковик «Пісня «Наша гривня» і клікнуть на You Tube. Там теж кліп на цю пісню, лише цікавіший ( так, «шедевр» там, що вже нам не в новину, також  обіс…ли).

 

А надіслало нам це «диво» ГО «Об´єднання Українська перспектива», повідомивши : «Надсилаємо Вам DVD-диск з піснею «Наша гривня» та кліпом на неї. Пісня «Наша гривня» – унікальний музичний твір. Це перша в історії пісня, присвячена українській національній грошовій одиниці.

«Наша гривня» вже стала помітною подією музичного життя нашої країни, викликавши неабиякий інтерес (як на мене, правильніше – стрес) серед вітчизняних ЗМІ та користувачів Інтернету ( Ви це чули? Як, теж ні?! Живете тут  у своєму Мухосранську і ні вухом ні рилом про таку подію в українському музичному світі!? От лошари! Це ж треба, такі рагулі! Такі бівні! Ой, як же невдобно перед Доном Педро! )

Ок! Пошукаємо в неті цей «неабиякий інтерес»… Є! Читаю найлояльніші:

Андрій Лисенко  (на персональному блозі) прокоментував це «творіння» так: «Виконувати з пафосом. Хоча ні, краще взагалі не виконувати». Ось тут я, як кажуть, на 100% згодна. Андрію, дай п´ять!

У одного з виконавців на сайті про цей пісенний доробок написано так:

“Українська народна пісня (з автором слів і музики !) “Наша гривня”, про яку можна прочитати і яку можна прослухати тут, оповідає про українську гривню і прогнозує, що вона ще прославить нашу країну на міжнародній фінансовій арені. Цей патріотичний мотив ми знаходимо досить приємним“.

Ну звісно, сам себе не похвалиш, то ніхто не похвалить. А тепер послухайте цей шедевр, який нас ще прославить на міжнародній фінансовій арені (як в тому анекдоті “так ти ще й співаєш!”)».

На ТСН.ua читаю: « Національний банк з метою популяризації гривні почав розсилати диски з піснею "Наша гривня".

У пісні нацвалюту називають донькою України, яка прославить країну, але необхідно трошки почекати: "тільки трохи зажди".

Заключним акордом пісні звучить подяка  президенту, який забезпечив стабільність в державі: "Президентові щиру подяку складаю за стабільність в державі, а це - головне".

А ще прочитала там ось таку «офіційну інформацію» : «На тираж дисків з піснею «Наша гривня» Національний банк України витратив 16 тисяч 139 гривень 20 копійок. Про це УНН повідомили в Департаменті міжнародних зв’язків і комунікації Національного банку України у відповідь на запит агентства.

«З метою сприяння подальшому підвищенню рівня грошової культури в суспільстві та популяризації національної валюти, аудіо-диск з піснею „Наша гривня“ було розповсюджено серед банків і банківських асоціацій. Рішення щодо можливості подальшого використання пісні „Наша гривня“ у своїй роботі приймається кожним банком окремо, на власний розсуд. Загальний тираж дисків становить 7 336 примірників, середня вартість одного аудіодиску становить 2 гривні 20 копійок», – повідомили в НБУ.

Вони також зазначили, що фінансування випуску аудіо-диску було проведено за рахунок частини коштів, призначених  для висвітлення діяльності Національного банку України.

У НБУ також розповіли, що ідея написання пісні про національну валюту належить автору слів і музики Михайлу Гойхману.

«Уперше пісня була презентована на святковому концерті з нагоди професійного свята, Дня банківського працівника, що традиційно відзначається в Україні 20 травня», – пояснили в НБУ».

І що ж хоче від нашого медіаресурсу ГО «Об´єднання Українська перспектива? А ось що : «Просимо розглянути можливість використання даних матеріалів на Вашому медіаресурсі. (Ага, щассс! Але це ще не все.) Ліцензійна угода та акт прийому-передачі невиключних прав додаються».

А тепер, як каже Задорнов, приготуйтеся. «Щиро дякуємо за вашу увагу». «Наша увага» – це десяток тіл, які корчилися від сміху, коли слухали цей «шедевр». Не буду піддавати вас тортурам, всього лиш один  рядок із тексту (більше і не треба), щоб ви зрозуміли всю «глибину» контексту:

«  Наші банки-сини  й їхня донечка-гривня»…

Як каже наш кум : «Это пипец!» Слухайте, я оце зараз гигикаю, а якщо завтра, боронь Боже, ми отримаємо циркуляр, що, в рамках заходів по укріпленню національної валюти, маємо, як державні ЗМІ, ОБОВ´ЯЗКОВО  крутити по кілька разів на день цю… Ну не повертається язик сказати – пісню! Як найдієвіший захід на підтримку гривні… Типу, лише від нас тепер залежить, утримається вона, чи ні… (Тепер усі заздрісники зрозуміли, за що у нас 36 днів відпустки і соціальний захист? Отож бо!)

Цікаво, а автор, отой товариш Гойхман, він що, всерйоз оце написав? Чи це така нова ієзуїтська гра – «Прояви в собі лоха»? Хм, а чи спостерігає він за усім цим процесом «розкручування» його дітища? І якщо так, то робить це в Україні? Бо, як на мене, таку диверсію краще споглядати на безпечній відстані, приміром, з берегів Мертвого моря… А що: і тут  типу «шедевр» забацав, що «наробив шелесту» в бізнесово-мистецьких колах («Чули, чули, як гривня укорінилася?! Тепер її без Внучки і Жучки голими руками не розхитати….) і в іншій країні (автоматично) посвідку на проживання намутив. Всього 4 хвилини хронометражу, а яка нормальна тєма для катапультної еміграції!

В принципі, нас здивувати, за великим рахунком, якимось «пісенним  творчєством» дуже важко. Бо ми перманентно вислуховуємо таке «надбання» нації. Найгірше, коли в присутності невідступних авторів. Я багато разів уявляла собі, як то починається такий «затяжний стрибок до слави». Нацюцюрить, мабуть, автор якоїсь хруні за принципом «що бачу, про те й пою», а його ненароком  ( з бодуна, за компанію, бо сусід, бо треба позичити грошей, щоб відчепився – потрібне підкресліть) похвалять. Можливо, саме так було і з шедевром  «Москаленко Ліда славна». Це опус із Великобагачанського району. І все –  автора  вже не спинити!!! Але ( як там у раннього Хазанова?) – «самое страшное, что ему только 300 лет…» І що в нього ще чимала купа родичів-друзів-сусідів-знайомих…А вони женяться-народжуються-святкують ювілеї-виходять на пенсію… І тоді автор починає «задихатися у матеріалі»: свого села замало, хочеться, як мінімум, «до друку і в світ». Точніше, в ефір! І  отут починається СПРАВЖНЯ засада! Ага, хто очолює обласну телерадіокомпанію? Ааа, такий то… А в нього є жінка, діти, онуки… І лине вже з Великобагачанського краю липке, як скотч, невідворотнє, як пляма від червонного вина, щось таке про нашого шефа, на зразок «..і сам він маладєц, і дружина-Ніна – ще більший маладєц, ну а діти-онуки – ваащє!» І приспів: А-а-а-а-а-а-а! Ні, там інший приспів, але цей був би органічнішим (тьфу, знову мене на органіку виводить, мабуть, пороблено).

А ви чули гімн наших обласних «искусствоведов в штатском»? Написав ( як і десятки інших гімнів (наголос вже ставте на власний розсуд) пан Помазкевич. І сам ( як завжди) заспівав. А чого ото його гонорар розпорошувати, нехай все до купки. Тьфу! Ну да – до купки… Отак одяг свого незмінного фетрового капелюха ( бо це, мабуть, стільно) і заспівав: «… ми служимо так, щоби менше нас бачили люди…» Це правда. Бо я й не знаю таких, хто наривався б сам з ними бачитися. Це ж вам не пакувальники печива, у них он – «… у нас – залізні нерви, унас – незрушні лиця, і тільки Україна – для нас авторитет!» І приспів! Нє, ну можете й інший взять, але той, що у нашого шефа, – теж би арганічнєнько вписався…

До речі, я абсолютно не сумніваюся, що, реально, диму без вогню не буває… Хто пам´ятає ( та всі, бо це ж – найновітніша полтавська історія), на білбордах якого кольору красувався наш екс-мер, що хотів стрибнуть у нардепи? На червоно-карішнєвом фонє… Якийсь колір  бєзнадьогі… Тож і результат – у тон.

Як там співають Шнур і Вася Обломов : «Любит наш народ всякое г…но!» Реально. Що їм можемо відповісти на це ми, журналісти? Звісно – своєю антологією гімнотворення! Знайомтеся: Семен Хуанович Дакота ( це така у нього погрємуха), страшно прикольний і креативний чувак, наш колега. Спробуйте не помітьте в ньому заКАЛКИ від постійного контакту з несамовитими авторами. Отже…

 

Семен Хуанович Дакота

 

Троянда і Гімно

 

Тягнулася до Сонця пелюстками

В саду густім Троянда ніжно-біла.

Неподалік від неї, між рядками, --

Воно… Чи то лежало, чи сиділо

 

Тихенько. І нікого не чіпало,

Ховалося від спеки в холодку.

Не по собі чомусь Троянді стало,

Вона промову почала гірку:

 

«Чому не вирвусь зараз я з корінням

Й тебе, оце, кудись не віднесу?

Яке прекрасне, боже я створіння,

А ти, Гімно, псуєш мою красу!

 

Чому не влізу в землю я назад?

Чому у небо не злечу ніяк?

Чому ж то мій прекрасний аромат

Псує несамовитий твій тарняк?!

 

Троянди тихо слухало ниття,

Та все це не сприймаючи за зло,

Своє згадало подумки життя,

Тоді Троянді так відповіло:

 

«Ти молода, життя здається сном,

Але на мить, Трояндо, залупись!

Я теж не все життя було гімном –

Я колоском прекрасним був колись.

 

До Сонця я тягнувся, як і ти,

Я мріяв теж, але, нажаль, до жнив

Мені не удалося дорости –

В той сірий день мене горобчик з´їв.

 

Літа погано ситий горобець,

Він значно повільніший, ніж стрижі.

Я птахом став, але настав пи…дець:

Уполювали горобця бомжі.

 

Бомжара, наї…вши швидко друга,

Мене засмажив в глині, не патрав,

А потім бєспрєдєльщик-волоцюга

В міському парку, сука, наваляв.

 

Я був Гімном, не тішило це душу,

Я розкладався, але знов проріс –

Перетворився на солодку грушу.

Я годував людей, пташок і кіз…

 

І знову срала та пекельна банда.

Це доля – може буть гірка вона,

Та, більше того, я скажу, Трояндо,

Ти теж, красуне, родом із гімна!»

 

І, звісно, що Троянда ах...єла,

Хотіла зрозуміть гімна печаль.

Та в превентивних діях бєспрєдєда

Я зараз поясню усю мораль:

 

То нє…уй в небо роззявлять …бало,

Дивись під ноги і стовпом не стій,

Щоб у прекрасний день не пересрало

Якесь Гімно всіх заповітних мрій!

08.11.2012р.

{fcomment}