НА ОДНІЙ ХВИЛІ

«ЕФЕКТ ПЛАЦЕБО». Ч. 15. «ЗАПЛАКАНЕ АВОКАДО».

зображення з cartoon.metro.ru

Ну що, котікі ( як любить поамікошонствувать вельмишановна Жабка )))), пора і покушать? Тема «про покушать» – трепетна для нашої редакції. І не тому, що всі тут – Гаргантюа й Пантагрюель, ні. Просто справді творчі люди ( а таких у нас – переважна більшість) – творчі і в гастрономії.

А дійсно: якщо надихають пейзажі, жовте листя-білий сніг-фіалкові галявини, то чому не може надихнути ближче до обіду…повна миска холодної окрошки спекотного липневого дня. Чи рум´яні гарячі бутерброди, соте, печена картопля – коли надворі тріскучий мороз? Тю, та чи й не вишукані наїдки, скажете ви. І будете праві. Але… так то воно так, як казав пройдисвіт  Шельменко, та трішечки не так. Бо страви ці всі означені ( і ще купу інших) у нас запросто клепають прямісінько в редакції за лічені хвилини ( ріжуть, замішують, солять-перчать, запікають у мікрохвильовці). Ну чим вам не тімбілдінг? Навіть дуже таки гуртує ця колективна праця і розвага в одній фляшці!

Є в нашій редакції «страви на щодень» (буденні), є, звісно, й «празникОві» (це  коли кожен пре в коробках з харчової пластмаси до загального столу щось «понаряднєє». А є – сезонні фаворити. Приміром, цієї осені масово гнітили сливи, маринували груші у білому вині і в'ялили помідори ( каюсь: рецепт обіцяла давно, але … якось не зросталося). Так ось! Берете 2-3 кг стиглих соковитих помідорів сорту «сливка» (ну це, звісно, не сорт, але ви зрозуміли, про що я).

Миєте їх, акуратно зрізаєте місце, де колись був «хвіст»,  і розрізаєте вздовж на 4 частини ( якщо сливки дрібні) і на 6, якщо середнього розміру. Акуратно розкладаєте це все на яруси дегідратора. Отут, скаже голодний і допитливий читач, ми й припливли…Папрашу! По-перше, дегідратор – це (по-нашому) сушилка. По-друге, кажуть, можна й без неї. Типу, розкладаєте все це на деко і ставите на найменший вогонь в духовку ( при цьому дверцята треба зафіксувати трохи прочиненими – щоб волога випаровувалася, відтак, помідори сохли, а не пеклися). Але, чесно, краще один раз купити сушилу ( від 250 грн), аніж мати щороку такий геморой. Впевнено пишу щороку, бо переконана: хто спробував це раз, той жить без них не зможе. (Ну, може, трішечки гоню, але й справді смачно. Особливо, як правильно помітила Жабка, – із сиром з пліснявою вприкуску).

Отже, висушуєте скибочки так, щоб вони втратили 2/3 свого об'єму ( при цьому скибки мають при натисканні згинатися, але не ламатися. Ну як отой «гуттаперчевый мальчик»). Висипаєте підсушені помідори в миску, солите і перчите за смаком ( краще брати суміш «5 перців»), посипаєте композицією «Середземноморські трави» чи «Італійські трави», гранульованим ( чи порошкоподібним) часником (теж продається там, де спеції) , приправляєте  свіжовичавленим соком лимона і щедро поливаєте оливковою олією. Хто останню – фе, можете взяти «Олейну» (і буде вам щастя J!) Все ретельно перемішуєте, щільно складаєте в чисту суху скляну банку і ставите в холодильник. І…одразу ж набираєте номер кумів, аби повідомити їм: все,  через добу можете  сміливо купувати сир з пліснявою і приходити до нас на добряки – в'ялені помідори по-італійськи вже будуть готові! Вони гідно себе почувають і в статусі самостійної закуски, і як інгредієнт яєчні, піци, спагетті, овочевого супу etc.

Підозрюю, що линуть на мою адресу кпини: «Ага, щедра ти наша, написала рецепт, коли сезон помідорів скінчився…» Відтак… ретельно сиплю попіл на голову, раджу згадати про цей рецепт вже наступного сезону, а зараз – мерщій побігти на ринок і купити твердих груш ( цього добра там іще – завалісь!) Готуватимемо суперову закусь – груші, мариновані у білому вині.

Пишу рецептуру на одну порцію, але повірте на слово: якщо вже гратися із консервуванням, то беріть зразу всього на 4-5 порцій ( щоб потім не бігати). Отже, на одну порцію берете 8 середнього розміру ТВЕРДИХ СОКОВИТИХ груш, чистите їх від шкірки, розрізаєте навпіл, вичищаєте насіння і кожну з половинок розрізаєте вздовж іще на 3 частини. Кладете підготовлені груші в каструлю з нержавійки, додаєте 125 г цукру, 1 пакетик ванільного цукру, 2-3 бутона гвоздики ( чоловіки, то не квіти, а спеції), 3 зірочки анісу, 3-4 шт кардамону, 0,5 ч.л. кориці, 1 стрючок (розрізати навпіл) маленького червоного пекучого перцю (можна брати й сухий), здається, його називають  каррі. Все це добро заливаємо 500 мл білого вина ( не парюся – беру «Тамянку» в тетрапаку). А оскільки вона літрова, то мусите хоча б дві порції зразу зробити))). Довели на середньому вогні все це до кипіння, вогонь зменшили і поварили 10 хвилин. Все! Розкладаєте (рівномірно розподіляючи поштучні спеції) вариво у  підготовлені стерильні півлітрові банки, закатуєте, перевертаєте догори дрига і накриваєте, наприклад, старою лижною курткою ( вона ще не скоро знадобиться). Хоча, власне, через добу куртку знімаєте, банки перевертаєте і ставите в нормальне положення туди, звідки  їх 3 тижні ніхто не дістане (саме стільки треба для «дозрівання»).

А далі – вже знайома процедура: телефон, куми, гулянка. Лише тепер нехай несуть якийсь м'який жирний сир без яскраво вираженого різкого смаку. В ідеалі – маскарпоне. Здаю «точку»: ринок, кіоск «Шостка», коробка 250 гр – 29 грн. В інших магазинах, в тому числі мережевих («Метро», «Фуршет» і т.д.) закордонні аналоги – вдвічі дорожчі. І ще! Дуже смачно намащувати цей маскарпоне на бутербродні крекери, але найкраще – на такі малюсінькі крекери у вигляді рибки. Вони – зі смаженою цибулькою. ( Є також  і на ринку). Смакота!

Учора на електронку (вкотре!) отримала «нагадувалку» від подруги: «Ні, ну совість є? Де борщ?!» Реально, «безсооовісна я людина» ( як каже наша Руся). Обіцяла з місяць тому, та все – ніяк. А зав'язалося все банально: розповіла їй, як один персонаж, стосунки з яким остаточно «добігли кінця» ( як кажуть у нас в ефірі), про що я йому й  повідомила, спантеличив мене реакцією: «Ні, скажи, що ти погарячкувала! Де  я тепер такий борщ їстиму?!» Нормальний пєрєц? Не-нор-маль-ний! Тому питання про помилування на повторне голосування і не ставилося.

Але тема «отого борщу» моїй подрузі таки запала в душу. Я – людина щедра, завжди ділюся усім ( моя мама навіть каже, що я в якомусь із своїх попередніх життів, мабуть, була в дитбудинку: завжди хочу все між усіма порівну поділити)))). Тому дарую всім рецепт тернопільського борщу від моєї бабусі (дивись, комусь знадобиться ще й «заштопать» стосунки).

Варите бульйон ( краще, якщо курка плюс пару копчених свинячих реберець). Доки варяться, там же плаває кілька лаврових листків, духм'яний перець і ціла почищена ( але не порізана) цибулина, в яку треба вштрикнути штуки 3 гвоздички. Коли бульйон готовий – цибулину і лаврушку викинути.

Тим часом почистимо кілька картоплин ( щоб часом про них не забути)))))), заллємо водою, але не ріжемо поки що. Тепер чистимо столові буряки. Фішка в тому, що вони повинні бути дуже-дуже темночервоні. Пропорції?...Дивлячись, скільки у вас бульйону. Скажімо, на 3 л – два середнього розміру буряка. Ріжемо їх соломкою і на олії обсмажуємо (під кришкою)  до напівготовності. Додаємо почищену і порізану соломкою середню морквину, продовжуємо тушкувати, помішуючи. Коли й морква вже напівготова – додаємо середнього розміру цибулину, порізану кубиками. Тепер все це тушкуємо на сковорідці, помішуючи, доки цибуля трохи не зарум'яниться. Вичавлюємо один «трикутничок» пасти «Чумак», перемішуємо, даємо протушкуватися кілька хвилин, а потім вливаємо 1 склянку сметани, все дуже ретельно розмішуємо, щоб сметана також закипіла і кілька хвилин разом з усіма «таваріщамі» протушкувалася. Тим часом у киплячий готовий бульйон кладемо порізану картоплю, доводимо до кипіння, знімаємо пінку і, коли вона звариться до напівготовності, вливаємо все це добро зі сковорідки у каструлю. Доки картопля довариться, вона вбере всі «барви» сковорідки і буде червоного кольору. А ми тим часом дрібно січемо капусту і вкидаємо її хвилин за 5 до того, як маємо виключати борщ ( втім, тут керуйтеся своїми стоматологічними відчуттями: м'якіша, твердіша – на ваш вибір). Слідом за капустою кладемо жменьку посіченою свіжої ( чи замороженої – якщо взимку) зелені. І ще! Насамкінець, вичавлюємо прямісінько у каструлю кілька зубків часнику, швидко накриваємо її кришкою і – тоді вже виключаємо!

Хвилин за 5-10 кличете потенційну «жертву», грайливим рухом хвацько відкриваєте кришку і – все! Можете більше не паритися з жодного приводу: прибирання, миття посуду, прання – тепер всі ці нудні справи – не в переліку ваших життєвих пріоритетів. Є тепер у вас клієнт, який за миску цього борщу ладен буде і не на таке!(Сервіруючи, в миску додаєте також ложку-дві сметани).

Запитаєте, чи в мене так? Ні, у мене трохи не так, бо я надто розбалувала із самого початку. А не треба було!Просив же тільки картоплі.Тільки картоплі… Хоч щодня ( хіба ж це – не мазохізм?) Так ні – випендрилася: в'ялене-пряжене-смажене, маринади-сорбе-глясе. Як яйця – так пашот, як суп – так грибний крем чи гірчичний «Вогні Амстердама»… Маю тепер…Ех, падруга, тобі точно  треба того борщу?... Давай краще експрес-страву ( до того ж, її легко опанує і той, кого ти навчиш приносити в зубах тацю з кавою прямісінько у ліжко)! Якраз до кави. Канапки «Заплакане авокадо». У тостері треба підсмажити скибочки «пушкарівського» хліба ( чи схожого чорно-кислого), викласти їх на тарілку і розкласти на них товсті скибки почищеного авокадо. Головне: ПЛІД МАЄ БУТИ СТИГЛИМ! Тобто, маслянистим, а не скрипіти при розрізанні. Солимо злегка авокадо ( краще – спеціальною морською сіллю). Даємо кілька хвилин, щоб воно «заплакало» і – вперед! Хто куди. Я – з тацею на балкон ( коли тепло), а ви… Власне, ви самі знаєте, куди вам треба йти, аби вам смакувало. Смачного!

P.S. Зголоднієте – маякніть. «Присвічу» вам «Вогнями Амстердама».

{fcomment}