Життя Полтави

Жіноча самооборона по-полтавськи

фото з dynamo.uaБорцовськими видами спорту я захопилася у шкільні роки бо була боягузкою.

Щоб не боятися іти додому після другої зміни  (18 година вечора узимку – і мені було страшно) пішла у 9 класі на вільну борьбу у «Спартак» до Вови Кочерги. Те, що воно не то що я шукаю, зрозуміла уже через кілька місяців.

Ну шо тендітній дзєвочці робити у вільній боротьбі, де усе вирішує вага? Більше сала – більше шансів на перемогу. Вправи на качання шиї мені теж не подобалися, я боялася, що скручу її собі нафіг та й тренував Кочерга нас слабо – ми ж «баби». У вічі він нам цього не казав, дякую йому велике, но воно понятно було по його ставленню до тренувань. Вобщем, пів року я там побула і пішла на дзю-до. Група розпалася, здається.

Головне, що  додому о 20 годині мені уже було не страшно іти самій - і то добре)))

 

фото з ua.korrespondent.net

Школа дзю-до на Половках «Олімпійські надії» тоді була популярна. Там була група для дівчат і тренер – жінка, Єлизавета Анатоліївна. Для мене це було важливим тоді чомусь. Після маленької дівчачої групки у 7-8 чоловік у тісному залі для боротьби (хто був у «Спартаку», знає про що я) попасти у велике приміщення з високою стелею, вікнами, де тренується близько 50 спортсменів – і хлопців, і дівчат одночасно – було прикольно. Пам’ятаю, з яким захопленням ми з подружкою, яку я потягла за собою з вільної боротьби обговорювали, що 1 заняття по дзюдо дало нам більше, ніж місяць у Кочерги.

А потім почалися змагання і я відкрила у собі страх поразки. Приїхала з дружнім візитом школа дзюдо з якогось району до нас. І одна з дівчаток мене на татамі «убила». Навіть не то, що вона мені клок волосся випадково видрала, а оце почуття безвиході, коли роблять захват і «беруть на удєржаніє» і вирватися – неможливо. Врешті-решт мені та дама дозволила відповзти з татамі. Тренер, щоб мене підбадьорити дала одягти свою красиву курточку від кімоно. У наступному раунді я від злості розмазала ні в чому неповинного хлопчика, виграла по очках – кидала на 10 балів, але мене це уже не порадувало. Дзюдо для мене закінчилося.

Потім я собі пояснювала, що  руки в мене слабі для цього виду спорту, а боротьба у партері неестетично виглядає: дзюдоїсти червоні, сопуть, крекчуть, фе… ушла вобщем.

фото з photo.ub.ua

Попала уже студенткою на кан-фу (чи гунг-фу, чи кун-фу, кожна школа як хоче так і пише). Теж на Половках. Через стінку хлопці займалися тайбоксом, а дівчат вчила Наталія Тихоступ, царство небесне (вона померла). З незручностей – тісне душне приміщення з низькою стелею, дихати важко під час перших тренувань, потім звикаєш. Чорні стіни з намальованими квітами лотосу, підвал на замку з домофоном і відеокамерою – так просто не зайдеш і не вийдеш, мене спочатку напрягало – воно страшненьке було. Но потім звикла. Поставила собі ударну техніку, «набила» руки-ноги, виучила пару «ката», дома оце згадую перед дзеркалом – воно прикольне). Ох ми тоді з дівчатами здружилися з групи. Зграєю ходили і на тренування, і поза тренуванням зустрічалися.

А потім Наталія померла і воно якось затухло усе. Пара дівчат залишилися у школі тренерами, а я пішла на айкідо.

фото з samara.olx.ru

 

Тут було найкраще. Тренував мене  Євген Кушнір, колишній мєнт, сам має доньок, можливо, тому ази самозахисту нам дуже ґрунтовно давав  (а мо, й не через те, що доньки у нього, просто йому було небайдуже, щоб ми о 23 годині вечора додому нормально добиралися після тренувань)).

Іноді кажуть, що це «техніка для слабих», ну так і є. Ніяких нападів, тіко контратаки й самозахист з больовими прийомами. Сплошна фізика: вектори, напрямок сили, центр ваги, тримання балансу і тд. Дуже красиве воїнське мистецтво: безневинні на перший погляд рухи переростають у шалені больові прийоми. Збоку й непонятно, чого нападник кричить і хлопає рукою (сигнал «здаюся») – його ж просто тримають за пальчик.

Але воно складне для вивчення. Хоча моя подружка, з якою я разом починала, уже чорний пояс отримала. А я ні. Я там Шрека зустріла і він рішив, що раз у мене є він, то айкідо уже не потрібно)

З айкідо я пішла заміж)))

 

{fcomment}