Життя Полтави

Полтавська горілка. Перезавантаження

alt

Полтавський лікеро-горілчаний викупили! Грандіозна новина для мене. Це ж моє перше робоче місце – я там на початку 2000-их 2 роки відпрацювала.

Уже тоді,10 років тому у повітрі відчувалося, що заводу кирдик. Оце згадую усе, що тоді на заводі робили, щоб вибратися з ями і не можу зрозуміти: ну чого, чого не вийшло?!

Якщо вірити старим працівникам заводу, то у радянські часи до наших воріт стояла черга вантажівок з усіх куточків країни довжиною аж до Київського вокзалу.

У часи, коли я там працювала, черг по продукцію уже не було, і маркетологи почали самі розвозити водку. В  основному – по сільських магазинах, по ящику у кожен магазин, але купували її навіть у селах погано. У селах брали дешеву «пальонку»  з підробленими акцизними марками, а у містах на козирних полках магазинів рулили «Nemiroff» і «Союз Виктан».

Та й несмачна уже була полтавська водка. Я на цьому мало розуміюся, але ясно, що  старе обладнання не може конкурувати з сучасним, яка б класна, м’яка вода у Полтаві не була і які б супер-рецепти не придумувала полтавська лабораторія.

Розливали водку ледь не вручну у немодні пляшки, не було бабла на рекламу по ТВ, добре було, що старше покоління пам’ятало, що полтавська водка – хороша, ото й уся реклама.

alt

Щоб донести полтавську горілку до споживача, повідкривав завод фірмові магазини «Полтавська горілка» по усіх районах області, також полтавську горілку продавали у фірмових магазинах усіх полтавських місцевих харчових виробників – у фірмовому м’ясокомбінату, хлібзаводу, полтавкондитеру. І всьо. У крупні супермаркети полтавську водку пропхнути не вдавалося – там містове огромне потрібне було платити. У інші області полтавську горілку взагалі не пускали, нє, я не кажу, що перестрівали на кордоні і били товар, просто ніхто нас не брав. А от у Полтаву горілку з інших областей приймали. Між тим, якби потік горілки з інших областей перекрили і уся область пила б тільки місцевий продукт – завод би процвітав.

Намагалися на заводі оновити дизайн пляшки (на фото). Замовили у білорусів нові матові пляшки для 3 різних сортів горілки, зокрема,  «Каштанова алея». У Полтаві ж був гендель «Каштанова алея» біля «Листопаду» - думали, вони братимуть нашу однойменну – ніфіга! Там теж був «Неміров» у фаворі.

Намагалися організувати для іноземних туристів дегустації горілки. Заплатив за дегустацію, попробував 6 сортів горілки, на виході у сувенірному магазині купив бухла – красота! Нє. Не прижилося.

У лікеро-горілчаного одного з перших, мабуть, заводів, зявився свій сайт! Ану, хто знає? У якого ще заводу був свій персональний сайт на початку 2000х років? До речі, зараз він не працює. Шукала-шукала, здох сайт, хоча ще пару років тому я на нього натикалася.

alt

Пробували брати споживача оригінальністю. Почали виготовляти керамічні фляжки у вигляді фігурок (усякі там керамічні «Наталки-Полтавки», «Петро», хтивий «Натюрморт» (2 помідора і між ними огірок), а всередині фігурки - бухло ). Але і ця продукція мляво розходилися, горілка протікала і товар повертали. Крім того був на полтавських полицях конкурент з Золотоноші, який виготовляв аналогічний товар. Та й дороге то було задоволення – викласти за деревяний футляр всередині якого керамічна скрипка з горілкою 600 гривень міг не кожен. Тож в основному дарили такі штуки високим гостям. Пам’ятаю, дуже гарно на Сороченському ярмарку Януковичу ту скрипку дарували. Наш директор, в оточенні дівчат-циганок,я кі співають, вручає Янику скрипку з водкою, і це фото у мене десь валяється.

А оці солдатські сувеніри? Яка ж шикарна була ідея! Можна було усю Україну ними закидати! Взяли з якогось складу по бросовій ціні армійські фляжки, відмили їх, налили туди бухла і у комплект ще й пілотка входила справжня! Та ніхто такого в Україні не робив! На 9 травня можна було таке бабло зрубати, чого не вийшло?! Максимум, що получилося – отой «солдатський сувенір» у Полтаві міська влада ветеранам до дня перемоги пару раз закупила й усе.

Зїздили ми пару раз на усякі виставки типу «Alco+Soft», взяли пару медалів – типу підтвердження фахівців, що водка хороша. Але ж для тих, хто не знає, то ці виставки – до одного місця бантик – заплатив 700 гривень за 1 виставковий метр і стій собі, показуй, а медальок на цих виставках – як лєнточок на конкурсах краси: якщо вже не стала «Міс Полтава», то будеш «Міс цицьки», але відзначать усіх.

Тоді уже вовсю гремів «Nemiroff», як розказувала мені одна з фахівців заводу – такий самий був колись той «Nemiroff» як і наш завод, але у потрібний час у 90-х роках вони не розгубилися, знайшли інвесторів, влізли у борги, закупили наворочене обладнання. А наш завод у 90-х, його тоді Блажиєвський очолював, їхав по накатаній колії, боявся ризикнути, поки ще була можливість.  Коли на початку Мілленіуму прийшов директором Псєха, було пізДно. Італійське обладнання купували уже по бешених ринкових цінах, влізали у борги, ні на яку рекламу на ТВ уже не хватало. Вобщем, сумно-сумно.

Ну вдалося нам на Германію пару раз поставити горілку. Ну там щось за співпраця з «Гетьманом» була (пам’ятаєте ту рекламу про «Вшануймо Гетьмана!»?), поки той не прогорів. А більше й не згадаю.

Спробували у політику полізти – у партію «Реформи і Порядок» Пинзеника – тоді ще молоденький Стеценко з «Совістю» не дружив, а до цієї партії прибився. І  тоже провал. Як пороблено заводу було.

alt

Я й досі не розумію: нічого не получилося? Чому завод, на якому найвища у Полтаві концентрація КГБ-істів на 1 кв.м  (начальники усіх відділів – КГБісти) не зміг «випливти»?  Купа розумних дядьків там сиділа, стратегів, придумували хороше, чому не спрацювало? Не було ж лише обладнання і бабла на рекламу! Решта – було!

Цікаво, нафіга наш ЛГЗ оцьому Черняку? Підозрюю, купив заради торгової марки і цегляної «коробки»?

Оце перерила свої фотки старі, таки знайшла одну з часів "лікьорки". На фото – розливочний цех, напередодні 9 травня було якесь велике замовлення. Фляжки миють у ванній, потім тягнуть їх у сусідній цех у оцих білих відрах, де потім вручну клеять на них етикеточку «Солдатський сувенір». Механізація-блін(((

{fcomment}