Тексти

У Полтаві захопили мерію. І я там була

Олександр Мамай і виборці. Фото zhaba.pl.uaМені останнім часом щастить бути свідком важливих для полтавців подій. Суботня заворуха у міській раді стала кульмінацією тижня.

Їй передували такі події:

20 лютого. Хода до мерії, депутат міськради Артеменко (свіженький, усього кілька місяців як депутат) дзвонить Мамаю і Голубоглазий спочатку кидає трубку, а потім таки приїжджає до мерії. У светрику самому мерзне, співає гімн, обіцяє сесію у суботу. Люди кричать йому «Віставка!» Він либиться і видає:

«То відставка чи у суботу?»

Клас. Я люблю такі питання)))

21 лютого. Валять Леніна, не дочекавшись сесії міськради, де мали б офіційно розглянути це питання. 3-годинне дійство, на яке збирається купа народу.

22 лютого. Сесія міськради, де має розглядатися питання про відставку Оксани Деркач, секретаря міськради, відставки Голубоглазого або першого його зама. Напередодні Ворона (один з лідерів майдану) закликав людей прийти до міськради побільше, щоб тиснути на депутатів кількістю.

Особисто я до міськради 22 лютого не збиралася. Вийшла о 10 ранку по хліб на 20 хвилин, навіть каву зранку не випила. А повернулася о 17 вечора. Побачила людей біля мерії, підійшла сфоткати, тут якраз вискочив десантник Русін (екс-заступник екс-мера Матковського) і почав кричати «Та нічого вони там і не думають рішать! Усі йдемо у сесійний зал!» І я пішла разом з усіма. Як вівця.

Насправді мені було цікаво перевірити тезу Ворони – як вони збираються тиснути, якщо людей прийшло мало. Бо полтавці такий народ: захотів – прийшов, не захотів – сидю дома і тєлік дивлюся. У суботу усі вибрали другий варіант. Людей було до сотні біля міськради.

Отже, народ заходить у мерію. Ніхто їм не перешкоджає. Міліції немає і це дуже дивно, адже протягом останніх тижнів міська рада була битком-набита ментами. А тут раптом на посту залишилося лише кілька штатних охоронців, які демонстративно не вступають у конфлікт з містянами. Люди заходять у сесійну залу, більша частина не поміщається, залишається під дверима стояти. Щойно запахло смаженим, з зали утік «Картка полтавчанина», і даремно, обіцяли, що тіко депутатиків не будуть випускати. Пропустив усе найцікавіше.

На порядку денному питання:

-        Зверенення депутатів з приводу політичної ситуації у країні – якась фігня для галочки, за яку проголосували відразу.

-        Встановлення пам’ятника Мазепі – теж практично без проблем проголосували.

-        Знесення пам’ятника Леніну

-        Додаткове питання – усунення з посади секретаря міської ради Оксани Деркач.

На двох останніх питаннях усе й застопорилося. Депутатіки, які останні 3 роки слухняно піднімали руки і голосували «пакетом» по 40 питань за 30 хвилин і без обговорення, раптом згадали, що мають власну думку, яка якраз на цій сесії нікого й не цікавила. Народу багато, у сесійній залі тісно, люди кричать «Голосуйте!!» а ці суки (нічого, що я таким словом маріонеток називаю?) чіпляються за регламент, виступають з точкою зору і тягнуть час. «Беркут» вони ждали для розгону людей чи шо?

Чому не хотіли голосувати по Леніну.

Заклики опозиційних Козуба і Шайдур про те, що пам’ятник треба зняти з балансу міста офіційно, навіть якщо його уже знесли вчора, ігнорують. Я валяюся: несуттєве питання, постфактум, уже нічого не зміниш , голову Леніну не приклеїш – а питання не ставлять на голосування! Мовляв, не дали нам рішити це на сесії, знесли памятник самі – тепер майте що маєте. Народний глас «Постамент залишився!» пропускають мимо вух. Виступає главна акушерка Полтави Удовицька, депутат від «Батьківщини» (на цьому наш Голубоглазий наголосив з великим єхидством) і шпиняє людей, що «Ви самі – козли». Не розумію, хоч убийте. Чи й не проблема для міськради – прийняти щось заднім числом. Такі принципові й чесні стали усі що п…ц. Ніхто не думає, що народ впринципі може знести самотужки не тільки постамент, а ще й хату декому заодно розвалити. Нащо його на це провокувати?

Та сама фігня з відставкою секретаря міськради Оксани Деркач. Теж начебто ясно: секретар – регіонал нікому не цікавий. Уйді з партії або уйді з посади, а ще краще – і те, і інше, щоб людей не нервувати. Тим більше, що Удовіченко – батько полтавських регіоналів уже пішов з посади – бери приклад. От уявімо: приходить червона армія до Геббельса після перемоги і каже: Гітлер подав у відставку, на твоїх руках кров, ти нацист, іди геть! А Геббельс їм починає: я ні у чому не винен, я – добрий нацист, нікого не вбивав, тітушок на Київ не відправляв, тому я залишуся на своїй посаді і буду нацистом до кінця днів, а ви не маєте права мені вказувати, і взагалі – подивіться на себе: прийшли і грюкаєте, хуліганите у Рейхстагу, заважаєте мені збір нацистів проводити…

Нічого не нагадує?

От так і Оксану Деркач захищали на сесії: питання про відставку у порядок денний не хотіли ставити, потім не хотіли голосувати. Вобщем, Червона Армія захвилювалася, почала вимагати поіменного голосування, щоб знати кому з фашистів палити машину і бити пику, зустрівши у місті. І їх знову проігнорували. Потім пішли на перемовини до Мамая у кабінет. А народ залишили з депутатами. Тож люд у сесійній залі розважався як міг: змушував нацистів співати гімн (хто не співає – той москаль)), молилися, влаштували хвилину мовчання. Дуже виснажливе чекання.

Коли нарешті вийшли з наради, Геббельс сказала, що напише заяву. І відразу виставила ультиматум: напише за умови, що червоноармійці вийдуть з зали і не заважатимуть. Після цього натовп червоноармійців підійшов прямо під трибуну, оточив Голубоглазого, той у свою чергу закликав депутатів-нацистів захистити його і ті стали стіною між ним і червоноармійцями (жидєнька стінка з депутатіків, до речі вийшла).

І на фоні отакої напруги мер і секретар міськради почали тягнути час. Передомовляти домовленості. 2 години сесія триває. Для ніжних депутатиків це – огромний термін, вони не звикли так довго сидіти. Людям стояти важко, жарко. Бачачи отаку людську напругу Оксана як справжній регіонал продовжує інтригувать, затягує разом з Голубоглазим початок голосування і намагається пересварити між собою майданівців. А люди маринуються й маринуються біля сесійної зали.

Вобщем, проголосували таки! На радостях люди розгубилися, а Мамай пообіцяв їм золоті гори на наступній сесії (яка, між іншим аж на 20 березня запланована) і швидко-швидко сесію закрив, хоча від нього вимагали призначити позачергову. Депутатіки радісно повтікали, Голубоглазий радісно дав інтерв’ю пресі: що не так і багато людей прийшло у мерію мітингувати, і якщо йому на сьогодні усього 2 або 5 % виборців довіряють (звідки він такі цифри взяв?) то під мерію все одно менше прийшло людей, отже можна не брати їх у розрахунок.

І тут зі словами «ну все, тобі п…ц» у залу війшли полтавці – випустили депутатів і самі зайшли. У залі як мухи в банці заметалися Оксана Деркач і Юра Ісаєв, але потім благополучно свалілі.

Вобщем, о 12 45 мера притисли до стінки і почали вимагати «Відставка».

Полтава штурм мерії. Фото zhaba.pl.uaМамай сказав: «На мене тиснути може тільки мама і моя жінка». І усе. Близько 15 годині прийшли менти, начальник міськуправління Ємець. Мамай заявив, що його тут утримують проти його волі, мент вислухав Чабановського – лідера Народної самооборони і просто пішов.  А на мера таки намагалися натиснути: посипали гречкою, кидали у нього пластиковими бутилками (порожніми, без води) а він – не буду нічого писати. І так майже до 21 години: Мамай стояв, люди – навколо. Пиши – не буду. Люди його і вмовляли, і погрожували, і просили. Ніфіга. А найдужче вразив Адік Пустовгар, який заліз на стіл і кричав у мегафон: «А пам’ятаєте, як Ви (мер) мені погрожували вчора? Так от, я вам сьогодні… бла-бла-бла». Отомстив. Феее. Гидко.

Я до кінця не стояла. Втомилася та й хлопці мої по мене прийшли: побачили на вході до мерії чуваків з палками і думали, що я вийти не можу. Я їх затягла всередину – коли я ще дитині мерію покажу? Пофоткала його біля генплану Полтави, пошукали там свій будинок, завела його у сесійну залу, показала мера – красота! Люди сидять з бутербродами, як у кінотеатрі, ждуть: вистоїть чи ні…

Вистояв.  Мені розповіли потім, що навіть у туалет не просився, хоч йому й пропонували – гордий. Врешті-решт його відпустили на якихось умовах, але то несуттєво. Факт лише один – його не зламали. Він усіх зробив.

От тіко чого Голубоглазий цією перемогою добився? Ну показав, що впертий і на ізмор його не візьмеш. А міг би просто пояснити людям отаке:

Люди, добрі, якщо я пишу відставку, мої обов’язки буде виконувати Стеценко, якого ви теж хочете звільнити, а якщо Стеценка звільните, то замість нього буде Левченко. А Левченко – регіонал. Ви хочете, щоб містом знову керував регіонал?

І усе! Народ би задумався! Но ніхто ж не хотів людям допомагати, усі хотіли іграть мускулами – врьошь-не возьмьошь. А крім мязів, немає чим хвалитися більше. Мамай сам. Ніхто йому на допомогу не кинувся з депутатіків, які бачили, що толпа вдячних виборців рвалася у залу до мера... Ні менти його не врятували, ні охорона міськради собою не ризикнула, ні дружбани не під’їхали ніякі.

Думаю, Мамай таки чекав, що його прийдуть визволяти, тому й стояв досить борзо. А потім борзо стояв, щоб не злорадствували з нього, що його ніхто не рятує.

Загалом сесію можна було б проілюструвати прекрасною українською приказкою: «Ус…сь, но не покорюся».

Олександр Мамай. Фото zhaba.pl.ua

Шкода що не було Капліна, був би екшин. Бо стояння неефективне, майдан це показав. Треба було бійку влаштувати. Гадаю, той, хто б набив Голубоглазому бланжа під оком – став би наступним мером. Народ таке б оцінив. Но побоялися. Здоровий у нас Голубоглазий, здачі дасть…